— Зібрав я вас усіх ось для чого, — мовив урочисто Темнохмарний. — Жаль мені стало людей, що гинуть там, у долині. Вчинимо так: я зостануся на Олімпі й звідси дивитимуся на землю, а ви, богове, можете йти до людей і допомагати тим, до кого лежить у вас серце.
Тобто нехай і далі смертні б’ються, нищать одне одного, а їм допомагають у цьому ще й безсмертні. Ось так пожалів Громовержець людей!
Застугоніла земля, задвигтіла, аж той гуркіт відбився в підземному царстві, де блукають тіні померлих. У битві зійшлися могутні боги. Проти темнокудрого Посейдона вийшов бог із мечем золотим — Аполлон, проти мужовбивця Арея — яснозора Афіна Паллада, волоокій Гері назустріч ступила дивна мисливиця Артеміда. Проти пишноокої Лето вийшов крилатий Гермес, проти Гефеста — навальний бог Ксант, ім’ям якого назвали річку Скамандр, на берегах якої точилася Троянська війна.
А він, Всевишній, сидів на захмарному Олімпі і з олімпійським спокоєм спостерігав за земною гекатомбою, ним же спричиненою.
Та двобою між героями не сталося. Безсмертні урвали їхній герць. Еней, син Афродіти, мав продовжити троянський рід, і тому боги уберегли його від нищівної руки могутнього Ахіллеса. Натомість розгніваний син Пеліда згубив багатьох троянців, дійшов до самих воріт Трої і в поєдинку убив самого шоломосяйного Гектора, сина троянського володаря Пріама, але сам, як ми вже знаємо, гине від стріли підступного Паріса.
Падали у кривавій січі прості смертні, а боги, хоч і брали участь у битві, тільки забавлялися з того, зводячи поміж собою чварливі рахунки. Кінчилось усе тим, що Всевишньому надокучили ці забави, і він втратив будь-який інтерес до земних справ. Позбавлена його заступництва Троя впала…
Попри кричущу непослідовність, зрадництво і підступність Зевса, його особа була найшанованішою у стародавньому світі. Що. не кажи, а верховний бог! Його зображення подивувалися на кожному кроці в Олімпії — грецькому місті в північно-західній частині Пелопоннесу. Тут був релігійний центр і місце культу Зевса. Тут проводилися знамениті Олімпійські ігри, запроваджені Гераклом на честь перемоги Зевса над Кроном. Тут, у пишному храмі, оздобленому рельєфами, що зображували 12 подвигів богорівного Геракла, стояла статуя Громовержця, створена легендарним афінським скульптором Фідієм і оголошена згодом одним із семи чудес світу. Цей витвір із золота і слонової кістки, висотою 17 метрів, справляв магічне враження на присутніх. Володар землі і неба сидів на троні, тримаючи в одній руці жезл, увінчаний священним орлом (чи не тим, що нестерпно катував Прометея?), а в другій — символ перемоги, богиню Ніку. Захоплюючись статуєю, один з стародавніх поетів писав:
Так це було чи ні, але подальша доля цього геніального витвору склалася вельми сумно. На початку нової ери римські Імператори, захопивши Грецію, вивезли статую до столиці Східної Римської імперії — Константинополя, де вона й згоріла під час пожежі у палаці василевсів.
Відтоді спливли віки. Людство незмірно подорослішало. Скинувши з неба богів, само утвердилося на небі. А боги? Як писав Фрідріх Шіллер:
Отож, якщо так, то чи не буде відновлена вікопомна антична статуя Зевса-Юпітера на самому Юпітері після освоєння землянами цієї гігантської планети? В усякому разі в американських організаторів міжпланетних космічних польотів є намір увічнити пам’ять про колишнього володаря світу якщо не на самому Юпітері, то хоча б на одному з його численних супутників. Оскільки його скульптурна подоба не збереглася на Землі і немає підстав тут відновлювати її, хай вона стоїть там, де їй належить стояти, — у володіннях планети, котра названа ім’ям того, кого вона віілюватиме. Кесареві все-таки треба віддати кесареве…