— Живий!.. Живий… Неймовірно! Як же ти вцілів? Адже скільки спливло часу!
— Деталі — потім. Викладу головне. Я з самого початку спарив парка. Коли, занурюючись у водяну мантію, зустрів їх, не даючи собі ради, зопалу пішов на контакт, про що встиг повідомити вас. Вони ж, певне, не зрозуміли мене, сприйняли мій намір за напад і відповідно прореагували. Параліч був такий сильний, що в мене помутнів розум, і я впав у забуття, щось близьке до летаргійного сну. Отямився аж через три місяці. Мій апарат стояв на цій горі. Система життєзабезпечення «Спрута» лишилась недоторканою, і я поволі почав ставати на ноги. Тяжко, дуже тяжко було. Зв’язатися з вами я не мав можливості. Мій поклик не міг пробити великої товщі води і криги. Тоді прийшли на допомогу Вони. (По цих словах астробіолог красномовно подивився на командира.) Їм, як я зрозумів, вдалося послати вам сигнал… І ось ви тут.
— Стривай, а чому ти, ставши на ноги, сам не сплив на поверхню?
— Ні в мене, ні в них не було певності, що я сам добудуся до вас.
— Але ж могли Вони тебе супроводити хоча б до нашої плавучої бази на дні шахти.
— Не могли. У них є кордони, за які вони не виходять. Ви, певне, по дорозі сюди помітили цю межу…
— Так, ми пройшли, точніше Вони відкрили нам цей кордон. Але чому потім так дивно повелися з нами — розрядили наші силові установки?
— І правильно вчинили. Інакше б ви запливли бозна-куди і не натрапили б на цю гору. Позбавивши вас автономного руху, Вони вели ваші апарати прямо до мене…
— Треба ж таке! — не втримався головний енергетик Треба.
— І ще одне. Ми перебуваємо недалеко від розжареного ядра супутника. На борту наших апаратів ми почали задихатися від спеки, а в тебе тут комфорт, прохолода…
— Це вже їхня турбота.
— Ну й останнє — як нам вибратися звідси? У нас енергії катма, а твій «Спрут» не вивезе всіх.
— Поки ми тут розмовляли, Вони вже повернули вам енергію.
— Незбагненно! — не втримався від подиву астробіолог. — Як же ти спілкуєшся з ними?
— Подумки. Вони навіюють мені свої думки і читають мої. Як це виходить — сам не можу пояснити.
— Гаразд, — сказав Куриленко, — про решту поговоримо потім, а зараз, як каже наш головний енергетик, треба вибиратися звідси. Я піду першим, за мною — Попович і Карпенко на двомісному «Спруті», замикатиме підйом Треба.
— Треба ж таке!
На поверхні супутника гідронавтів зустрів астроном Яланський.
— Що я бачу? Три «Спрути»!.. Живий Карпенко? Живий, Карпо! Не може бути! Живий… — і астроном згріб планетолога в обійми.
— Досить, досить, — зупинив його Куриленко. — Планетологу потрібний спокій. Він ще нездужає. Завтра стартуємо на Землю.
Коли всі вляглися на спочинок, командир зайшов до кімнати, де відпочивав Карпенко.
— Лежи, лежи! Я на хвилинку. Скажи, хто вони такі. Звідки вони? Яка в них цивілізація?
— Важко щось певне сказати, командире. — : Карпенко підвівся, сів на ліжко, хвилину мовчав, потім продовжив далі: — Вони — це енергія, згустки енергії. Один з її проявів ви бачили і відчули на собі. Отакі вони. Своєрідні мінісонця, що мешкають у водному середовищі. Вони незримі, але сильно відчутні. Згадайте свій стан у водній мантії. Морок, що вас оточував, був живий, матеріалізований. Він дивився на вас, пронизував, вивчав, ба, навіть, обмацував вас. У своїй стихії вони всюдисущі і вічні. Для них не існує ні часу, ні простору. І в тому, що я ввійшов з ними в контакт, це не моя заслуга, а їхнє достоїнство, їхня якість і суть.
— Звідки ж вони пішли?
— Думаю, що вони — діти Юпітера. Він — їхнє сонце, яке народило, злеліяло і живить їх.
— Так, астроном Яланський розповідав, що, коли ми перебували в підкрижаних надрах Ганімеда, Око Юпітера аж кипіло від збурення. Думаю, що такі ж енергоістоти живуть і в середині сусідніх супутників Європи й Каллісто. Виходить, що в нашій Сонячній системі існує ще одна населена система зі своїм Сонцем.
— Виходить, що так.
— Гаразд, відпочивай. На добраніч тобі.
Куриленко вийшов, щільно причинив двері і пішов довгим коридором. У його голові нав’язливо бриніли слова: «Із сонця чорного, жахного ніч струмить». Ні, подумав командир, страшний не морок ночі, а сліпота дня.
САТУРН:
«Я був царем богів, владарював над часом. Тепер — лиш окільцьована планета»
Усе підвладне часові
Шосту планету Сонячної системи назвали ім’ям одного з доолімпійських божеств. Крон у греків, Сатурн у римлян, цей бог опікав хліборобів і правив усім світом. Як нам уже відомо, його скинув з царського трону власний син Зевс, так само, як і Крон згубив свого батька Урана. Така вже діалектика злочину і розплати.»