— Який жах! — вимовив я.
— Так.
Ми знову занурилися в тишу. Здавалося, тут більше нічого й не скажеш. Його розповідь про лиходійства 16 шокувала мене. Бути проти самого Розуму!
За мить Однодумець продовжив:
— Але я, мабуть, накручую й тебе, й себе без причини. Насправді ймовірність того, що 16 прийде сюди, дуже низька.
— Чому ймовірність низька? — запитав я.
— 16 не знає дороги, — відповів Однодумець і всміхнувся мені. — Постарайся не перейматися цим.
— Постараюся, — відповів я. Мені блиснула нова думка. — Коли ти зустрів 16?
— М-м-м? А, позавчора.
— Ти відвідував Віддалені Місця, де живе 16? Досі ти про це не казав. Розкажи про них!
— Що ти маєш на увазі?
— Ти сказав, що зустрічав 16. Але ти також казав, що 16 не знає шляху сюди. Це означає, що ти, найпевніше, зустрів 16 у його ж Залах чи принаймні в якомусь Віддаленому Регіоні. Це мене дивує, позаяк, відколи я тебе знаю, ти, здається, не вирушав у тривалі подорожі.
Я всміхнувся Однодумцеві, чекаючи на його відповідь: не сумнівався, що вона буде дуже цікавою.
Він здавався оторопілим. Оторопілим і трохи нажаханим.
Тривала тиша.
— Насправді… — почав Однодумець, а тоді неначе передумав щодо наступної репліки: — Насправді неважливо, де ми зустрілись. І зараз мені ніколи вдаватися в деталі. Я потрібен… Тобто я не можу сьогодні затриматися. Просто хотів попередити тебе. Ну, про 16. — Він коротко кивнув мені, взяв свої блискучі пристрої й пішов у бік Першого Вестибюля.
— Бувай! — гукнув я йому у спину. — Бувай!
Я оновлюю свої відомості про 16
ЗАПИС ВІД ДВАДЦЯТЬ СЬОМОГО ДНЯ ШОСТОГО МІСЯЦЯ РОКУ, КОЛИ ДО ПІВДЕННО-ЗАХІДНИХ ЗАЛ ПРИБУЛИ АЛЬБАТРОСИ
Мене дуже зацікавило те, що Однодумець зустрічав 16, і дуже ранить, що він так уперто не бажає про це говорити. Я хотів би знати про обставини й місце цієї події набагато більше. Але Однодумець, як я гадаю, не бажає згадувати про зустріч із лихою людиною.
Запис, який я лишив у своєму Щоденнику шість тижнів тому (див. «Повний список людей, які коли-небудь жили, і відомості про них»), тепер неактуальний, тож цього ранку я додав там примітку, що спрямовує читача до цієї сторінки.
Шістнадцята Людина
Шістнадцята Людина мешкає у Віддаленому Регіоні Будинку, можливо, на Півночі або Півдні. Я її ніколи не бачив, але Однодумець повідомляє, що це лиха людина, ворожа до Розуму, Науки та Щастя. Однодумець гадає, що 16 може спробувати прийти сюди, аби завадити нашому Мирному Існуванню, а також застеріг мене, що коли я раптом побачу 16 у цих Залах, потрібно буде сховатися.
Перший Вестибюль
ЗАПИС ВІД ПЕРШОГО ДНЯ СЬОМОГО МІСЯЦЯ РОКУ, КОЛИ ДО ПІВДЕННО-ЗАХІДНИХ ЗАЛ ПРИБУЛИ АЛЬБАТРОСИ
Сьогодні я вирішив відвідати Перший Вестибюль. Туди я, як не дивно, майже не ходжу. Кажу «як не дивно», бо, започаткувавши кілька років тому свою Систему Нумерації Зал, обрав цей Вестибюль за стартову точку, за місце, від якого йде відлік усього. Знаючи себе достатньо добре, я не вважаю, ніби обрав би його, якби не відчував якийсь сильний зв’язок із ним. Однак я вже не пам’ятаю, що то був за зв’язок. (Однодумець має рацію? Я дещо забуваю? Думка про це неприємна, і я її відштовхую.)
Перший Вестибюль вражає: він більший за переважну частину Вестибюлів, а також похмуріший. Найбільше там впадають в око вісім величезних Статуй Мінотаврів, кожна з яких приблизно дев’ять метрів заввишки. Вони бовванять над Хідником, такі масивні, що затемняють Вестибюль; їхні Величезні Роги пронизують Порожнечу, а Тваринячі Морди похмурі й непроникні.
Температура в Першому Вестибюлі не така, як у навколишніх Залах. Тут на кілька градусів холодніше, а ще звідкись дме вітер, який несе з собою запах дощу, металу й бензину. Я помічав це вже багато разів, але чомусь завжди забуваю відразу опісля. Сьогодні я зосередив увагу на запаху. Він не був ні приємним, ні неприємним, але надзвичайно цікавим. Я пішов на нього. Крокував уздовж Південної Стіни Вестибюля, доки не дістався двох Мінотаврів, які стоять обабіч Південно-Східного Кутка. Тут я дещо помітив. Тіні між двома Статуями породжували щось на кшталт оптичної ілюзії. Мені мало не видалося, ніби вони тягнуться далеко назад і насправді я вдивляюся в коридор, що веде до далекого місця, де є трохи туманного світла. На тлі цього світла неначе мерехтіли й рухалися інші вогники. Саме звідти, здавалося, надходили як вітер, так і запах. Мені вчувалися ледь уловимі звуки: якась вібрація й різкий шум, подібний до Хвиль, але не такий регулярний.