Запис про Сільвію Д’Аґостіно був менш інформативний, але вона, судячи з опису й фільму «Замок», також відвідувала ці Зали.
Слово «університет» трапляється тричі в записі про Сільвію Д’Аґостіно та тричі — в записах про Стенлі Овендена. Два тижні тому я висунув припущення, що можу приписати певне значення цьому начебто безглуздому слову, бо бачив у Будинку Статуї Науковців. Тоді я був схильний відкинути цю гіпотезу як нежиттєздатну, та тепер вона видається більш правдоподібною. Мені спало на думку, що я чудово розумію чимало інших ідей, хоча у Світі не існує їхніх відповідників. Наприклад, я знаю, що сад — це місце, в якому можна освіжитися, милуючись рослинами й деревами. Але у Світі не існує такого явища, як сад, і немає жодної Статуї, що представляла б цю ідею. (Ба більше, я не можу уявити, який вигляд мала би Статуя саду.) Натомість по Будинку розкидані Статуї Людей, Богів або Звірів, які оточені Трояндами чи Плющем або ж ховаються під Кронами Дерев. У Дев’ятому Вестибюлі є Статуя Садівника, що копає, а в Дев’ятнадцятій Південно-Східній Залі стоїть статуя іншого Садівника, що обрізує Трояндовий Кущ. Саме з цього я висновую ідею саду. Я не вірю, що це відбувається випадково. Так Будинок лагідно, природним шляхом навіює Людям нові ідеї. Так Будинок розширює моє розуміння.
Усвідомлення цього дуже наснажує, і я вже не почуваюся таким стурбованим, коли через безглузде слово в моєму Щоденнику перед очима постає картина, яку я не можу пояснити. «Не тривожся, — кажу я собі. — Це Будинок. Це Будинок розширює межі твого розуміння».
Усі записи в Щоденнику містять імена. Я створив список тих, які наразі знайшов. Їх п’ятнадцять. Якщо вважати, що ім’я Кеттерлі належить Однодумцеві і ще одне належить Пророкові, залишаються тринадцять. Саме стільки Мертвих у моїх Залах. Збіг? Після ретельних роздумів я схильний вважати, що це можливо. Хоча п’ятнадцять людей названо, текст, здається, натякає на існування ще кількох, як-от подруги, якій Д’Аґостіно сказала, що бажає вивчати «смерть, зорі й математику»; «поліціянтів» (згадуються в усіх текстах); жінки, яка прибирала в будинку Лоуренса Арна-Сейлза; а також молодих чоловіків, із якими Лоуренс Арн-Сейлз знайомився суботніми вечорами. Наразі неможливо сказати, скільки з цих людей існує.
Частина 4
16
Я забираю клаптики паперу з Вісімдесят Восьмої Західної Зали
ЗАПИС ВІД ПЕРШОГО ДНЯ ДЕВ’ЯТОГО МІСЯЦЯ РОКУ, КОЛИ ДО ПІВДЕННО-ЗАХІДНИХ ЗАЛ ПРИБУЛИ АЛЬБАТРОСИ
Я не забув ані тих клаптиків паперу, які знайшов у Вісімдесят Восьмій Західній Залі, ані тих, що залишилися там, уплетені в гнізда сріблястих мартинів.
Два дні тому я зібрав усе необхідне для подорожі: харчі, ковдри, маленьку каструлю для нагрівання води й кілька ганчірок. Пішов і приблизно посередині між полуднем і вечором дістався Вісімдесят Восьмої Західної Зали. Мартини, напевно, полетіли шукати їжі, бо в Залі їх не було, хоча шари свіжих випорожнень на Статуях свідчили, що птахи досі проживають там.
Я негайно заходився витягати з гнізд клаптики паперу. Не можна сказати, що це давалося з однаковою легкістю. В одних гніздах водорості були сухі й розпадалися, варто було за них потягнути, зате в інших клаптики паперу були намертво приклеєні до водоростей послідом мартинів. Я розвів багаття за допомогою сухих водоростей зі старих гнізд, нагрів воду в каструлі, а тоді почав занурювати у воду ганчірку та обережно прикладати її до паперу, що застряг у гніздах. Робота була делікатна: замало гарячої води — і твердий послід не розм’якне, забагато — і розчиниться сам папір. Мені довелося трудитися багато годин, але до вечора другого дня я встиг дістати сімдесят дев’ять клаптиків із тридцяти п’яти гнізд. Я ще раз оглянув кожне гніздо й лишився задоволеним: не було більше жодного. Цього ранку я повернувся до своїх Зал.
Якийсь час я намагався зібрати письмена докупи. Врешті, за годину в мене з’явилася частина сторінки — можливо, навіть половина — й кілька менших частин інших сторінок.
Почерк був дуже нерозбірливий, багато чого було викреслено. Я прочитав:
…що він зробив зі мною. Як я міг бути таким дурним? Я тут помру. Ніхто не прийде мене врятувати. Я тут помру. Тиша [відсутній фрагмент] жодного звуку, лише шум морського прибою в кімнатах унизу. Їсти нічого. Я чекаю, коли він принесе мені їжу й воду, а це лише підкреслює мій статус полоненого, раба. Він залишає харчі в кімнаті зі статуями мінотаврів. Я тішу себе тривалими фантазіями про його вбивство. В одній зі зруйнованих кімнат я знайшов зазубрений шматок мармуру приблизно завбільшки зі шматок черепиці. Думав, чи не пробити цим мармуром йому голову. Це принесло би мені велике задоволення…