Шановний Піранезі!
Читаючи Ваші корисні та змістовні послання, я усвідомила, що, якби лише відкинула свою лиху вдачу, ми змогли б потоваришувати. Пропоную зустрітися й поговорити. Обіцяю не зводити Вас із глузду. А Ви навзамін навчите мене бути не-лихою?
З надією в серці,
16
Я прийшов до Шостої Північно-Західної Зали. Зі мною гамірно привіталися граки. На Хіднику я знайшов рештки останнього послання 16 і власного послання. Але нічого нового там не було. 16 мені не писала. Я був розчарований, але сказав собі, що цього й слід очікувати: якщо й далі стирати послання 16, не читаючи, то малоймовірно, що вона писатиме далі.
Я дістав крейду та опустився на коліна. Написав під своїм останнім посланням:
ШАНОВНА 16
ЗА ШІСТЬ ДНІВ У ЦИХ ЗАЛАХ СТАНЕТЬСЯ ВЕЛИКИЙ ПОТОП. УСЕ ОПИНИТЬСЯ ПІД ВОДОЮ, ГЛИБШОЮ ЗА ВАШ ЧИ МІЙ ЗРІСТ.
ЗА МОЇМИ ОЦІНКАМИ НЕБЕЗПЕЧНА ЗОНА ОХОПИТЬ: ШІСТЬ ЗАЛ НА ЗАХІД ЗВІДСИ
ЧОТИРИ ЗАЛИ НА ПІВНІЧ ЗВІДСИ
П’ЯТЬ ЗАЛ НА СХІД ЗВІДСИ
ШІСТЬ ЗАЛ НА ПІВДЕНЬ ЗВІДСИ
ПОТОП ТРИВАТИМЕ ВІД ТРЬОХ ДО ЧОТИРЬОХ ГОДИН, А ПІСЛЯ ЦЬОГО ПОЧНЕ СПАДАТИ.
ПРОШУ УНИКАТИ ЦИХ ЗАЛ У ЗАЗНАЧЕНИЙ ЧАС, БО ІНАКШЕ ВИ ОПИНИТЕСЯ В НЕБЕЗПЕЦІ. БУДУТЬ СИЛЬНІ ТЕЧІЇ. ЯКЩО РАПТОМ ВИ ОПИНИТЕСЯ СЕРЕД ПОТОПУ, ТО ШВИДКО ЛІЗЬТЕ ВГОРУ! СТАТУЇ МИЛОСТИВІ Й ЗАХИСТЯТЬ ВАС.
ПІРАНЕЗІ
Я уважно перечитав повідомлення. Воно було максимально чітке в усьому, крім одного. Слова «за шість днів» матимуть якийсь сенс лише в тому разі, якщо 16 знатиме, в який день я написав послання, а звідки їй це знати?
Можна було написати сьогоднішню дату, але вона була з календаря, який я вигадав сам, а видавалося малоймовірним, що 16 винайшла такий самий календар, як я.
ПОСТСКРИПТУМ: СЬОГОДНІ ДРУГИЙ ДЕНЬ НОВОГО МІСЯЦЯ. ДЕНЬ ПОТОПУ БУДЕ ПЕРШИМ ДНЕМ МІСЯЦЯ-НЕДОБОРУ.
Я міг лише сподіватися, що 16 іще не припинила ходити до цієї Зали й побачить це застереження.
До початку Потопу мені треба прибрати всі свої пластикові миски — ті, в які я збираю Прісну Воду, — щоб їх не віднесло Водами. Я пам’ятав, що дві стоять неподалік від Шостої Північно-Західної Зали, у Вісімнадцятій Північно-Західній Залі по той бік від Двадцять Четвертого Вестибюля. Подумав, що можна й забрати їх тепер, якщо вже я в цьому Районі.
Я пішов до Двадцять Четвертого Вестибюля. Цей Вестибюль прикметний невисокою положистою купою білих мармурових камінців, яка частково затуляє Початок Сходів, що ведуть до Нижніх Зал. Камінці сюди з плином часу нанесло Припливами. Вони гладенькі, округлі й дуже приємні на дотик; кольору чисто білого й милують око блискучою напівпрозорістю. Я багато разів видирався на цю купу, щоб рибалити та збирати молюсків. Завше порушую декілька камінців, але не так багато, щоб змінити загальну форму купи.
Сьогодні я найперше побачив, що деякі камінці зникли. Збоку на купі виднілася западина, там, де раніше не було жодної. Мене це вразило. Хто міг таке зробити? Я бачив, як граки й ворони забирають дрібні камінчики, щоб відкривати молюсків, але птахи не пересувають чимало камінців без причини.
Я роззирнувся довкола. По Хіднику в Північно-Східному Кутку Вестибюля було розкидано щось біле.
Я підійшов ближче і з запізненням усвідомив, що камінці складено в якісь фігури. Слова! Слова, залишені 16! Я прочитав усе послання, не встигнувши відірвати погляд! Воно було записане літерами близько 25 сантиметрів заввишки й мало такий зміст:
ВИ МЕТЬЮ РОУЗ СОРЕНСЕН?
Метью Роуз Соренсен. Ім’я. Три слова, що утворюють ім’я.
Метью Роуз Соренсен…
У мене перед очима виринув образ, схожий на спогад або видіння.
…Я неначе стояв на перехресті багатьох вулиць у місті. З темного неба на мене лився темний дощ. Повсюди іскрили вогні, вогні, вогні! Ці вогні були барвисті й відбивалися в мокрому асфальті. Зусібіч виростали будівлі. Повз мене мчали автівки. На будівлях виднілися слова та зображення. Вулиці були повні темних силуетів; я спершу прийняв їх за статуї, проте вони рухались, і я зрозумів, що то люди. Незліченні тисячі людей. Я раніше навіть уявити не міг стільки люду. Надто багато людей. Думка про таку силу людей не вкладалася в голові. А ще все пахло дощем, металом, затхлістю. Це видіння мало ім’я, і ім’я йому було…