Однак, побачивши своє ім’я, записане камінцями у Двадцять Четвертому Вестибюлі, він незграбно заворушився, і від правди про те, що скоїв Однодумець, стало лише гірше. Я побоювався, що він пробудиться остаточно і його муки почнуться знову.
Я приклав руку до грудей. «Тихо! — сказав я. — Не бійся. Ти в безпеці. Спи далі. Я подбаю про нас обох».
Мені здалося, що Метью Роуз Соренсен заснув ізнову.
Я подумав про всі ті записи в Щоденниках, які перечитував: про Джуссані, Овендена, Д’Аґостіно й бідолашного Джеймса Ріттера. Раніше я гадав, що лишив нотатки, будучи божевільним. Але тепер бачив, що цей висновок хибний. Оті записи взагалі зробив не я: їх лишив він. Ба більше, він зробив ці записи в іншому Світі, де, поза сумнівом, діють інші Правила, Обставини та Умови. Судячи з усього, Метью Роуз Соренсен писав це при своєму розумі. Ні він, ні я ніколи не були божевільними.
До мене прийшло ще одне одкровення: Однодумець, а не 16, хотів, щоб я втратив глузд. Однодумець збрехав, сказавши, що 16 намагається довести мене до божевілля.
Я зварив собі бульйону з водоростей і мідій і випив його. Важливо ж підтримувати сили. А тоді знову взявся за Щоденник. І знову звернуся до послання, яке написала 16 і яке я стер, залишивши тільки частини.
ВАЛЕНТАЙН
КЕТТЕР(ЛІ)
(БЕ)ЗПЕРЕЧНО
ПРИМАНЮВАВ ІНШИХ ПОТЕНЦІЙНИХ ЖЕРТВ, А Я
УЧЕНЬ ОКУЛЬТИСТА ЛОУРЕНСА АРНА-СЕЙ(ЛЗА)
Тепер я бачив, що весь цей уривок присвячено Кеттерлі. Жертви, про яких казала 16, постраждали не від самої 16, а (найпевніше) від Кеттерлі. Він обманом заводив інших до цього Світу? Чи Метью Роуз Соренсен був єдиною жертвою? Слово «потенційний» указувало на те, що 16 уважає мене єдиною.
(ДУМ)АЮ, ВІН ЗНАЄ, ЩО МЕНІ ВДАЛОСЯ
ПРОНИКНУТИ
У
Це також стосувалося Кеттерлі. 16 стверджує, що Кеттерлі знає про її прибуття до цих Зал. (А він знав це, бо я йому розповів. Я подумки прокляв власну дурість.)
То чому 16 прийшла?
Тому що шукала Метью Роуза Соренсена. Тому що хотіла визволити його з рабства Однодумця. Тепер я чітко це розумів. Мій друг — 16, а не Однодумець.
Від цієї думки мені на очі навернулися сльози. Вона мій єдиний друг, а я від неї ховався!
— Я тут! Я тут! — прокричав я в Порожнечу. — Повернися! Я більше не ховатимуся!
Скільки разів я міг би її знайти. Міг би поговорити з нею тієї ночі, коли вона стала на коліна, щоб написати мені в Шостій Північно-Західній Залі. Можна було чекати біля шлейфу її парфумів у Першому Вестибюлі. А може, вона вже облишила мої пошуки! Може, відчула огиду, побачивши, як я ховаюся від неї, як я стер її послання.
Але ні. Вона виклала у Двадцять Четвертому Вестибюлі це послання: «ВИ МЕТЬЮ РОУЗ СОРЕНСЕН?» На розкладання тих камінців у неї пішло багато часу. 16 терпляча, рішуча й винахідлива. 16 досі мене шукає.
А може, вона вже знайшла моє послання для неї з попередженням про Потоп. Може, написала щось у відповідь. Я помив миску й каструлю, в якій зварив суп, привів до ладу свої речі, а тоді вирушив до Шостої Північно-Західної Зали.
Із моїм наближенням граки заметушилися. «Так, так. Теж радий вас бачити, — сказав я їм. — От тільки в мене сьогодні є справи, і я не можу зупинитися для тривалої розмови».
Нового послання від 16 не було. Проте сталося дещо дуже тривожне. Зникло моє послання для неї з попередженням про Потоп. Усі інші наші послання були на місці, а це — ні. Я спантеличено витріщився на порожній Хідник. Що сталося? Я знаю, що багато чого забув; а тепер почав згадувати те, чого не відбувалося? Може, я взагалі ніколи не писав того послання?
Я пройшов із Шостої Північно-Західної Зали до Двадцять Четвертого Вестибюля, де 16 склала послання: «ВИ МЕТЬЮ РОУЗ СОРЕНСЕН?». Камінці, з яких складалися слова, були розкидані по всьому Хіднику. Слова цілковито знищено.
Однодумець. Це зробив Однодумець. Я був цілком у цьому певен.
Я повернувся до Шостої Північно-Західної Зали й ретельно оглянув Хідник. Побачив ледь помітні сліди крейди на місці своєї перестороги. Це послання також стер Однодумець.
Чому?
Камінці він розкидав, щоб я не дізнався про Метью Роуза Соренсена, — це було очевидно. Але навіщо стирати послання до 16? Він сподівався, що вона ненароком забреде до Небезпечного Регіону та її знищить Потоп? Ні. Однодумець не сподівається: він планує й діє. Він хоче, щоб вона втопилася, і спробував про це подбати.