Три місяці тому, коли Однодумець розповів мені про 16, він сказав, буцімто розмовляв із нею; проте коли я запитав його, де відбулася ця розмова, він заплутався й не став мені казати. Так було через те, що розмова відбулася в Іншому Світі, існування якого Однодумець хотів від мене приховати.
Однодумець зв’яжеться з 16 у Іншому Світі й умовить її прийти до цих Зал у Годину Потопу. А може, й уже зробив це. 16 у небезпеці.
Я став на коліна, а тоді швидко й доладно відновив послання, яке стер Однодумець. Якщо 16 прийде до четверга, то побачить послання й дістане попередження про Потоп. І все ж… Від сьогодні до четверга залишається всього п’ять днів. А якщо вона не прийде за цей час? Це видається мені цілком можливим; тепер, коли я знаю, що вона прийшла з іншого місця (іншого Світу), мені видається, що її візити нерегулярні й непередбачувані. Є ризик, що вона його не побачить, тож я відчуваю певну тривогу за неї. Мої думки постійно вертаються до неї та її безпеки, і все ж мені більше не спадає на думку жоден спосіб її захистити.
Приготування до Потопу
ЗАПИС ВІД ДВАДЦЯТЬ ШОСТОГО ДНЯ ДЕВ’ЯТОГО МІСЯЦЯ РОКУ, КОЛИ ДО ПІВДЕННО-ЗАХІДНИХ ЗАЛ ПРИБУЛИ АЛЬБАТРОСИ
За винятком Прихованої Людини, всі Мертві стоять на Шляху Великих Вод. У неділю я заходився переносити їх у безпечне місце.
Я взяв ковдру й переклав у неї всі кістки Чоловіка з Коробкою з-під Печива — всі, крім тих, що лежать у коробці з-під печива. Перев’язав ковдру шпагатом із водоростей так, щоб вийшов своєрідний мішок, і переніс його до Другого Вестибюля, а тоді — до Верхніх Зал, скориставшись Сходами. Там дістав усі кістки з ковдри й поклав їх на Постамент Статуї Пастушки з Ягням на Руках. А тоді пішов назад по коробку з-під печива.
Те саме я зробив із Людьми Алькову та Складеною Дитиною: переніс кожного вгору по Сходах (найближчих до їхнього звичного Місця Перебування) і обережно заховав їх у одній із Верхніх Зал. Чоловіка з Риб’ячою Шкірою я виймати не став, а залишив його закутаним у ковдру (у нього стільки крихітних шматочків кістки, що я боюся щось загубити). Так само лишив закутаною в ковдру і Складену Дитину, але швидше через те, що хотів, щоб вона почувалася в безпеці в незнайомому Місці.
На цю роботу в мене пішло майже три дні. Кістки кожного з Мертвих важать від 2,5 до 4,5 кілограма, а висота Сходів становить 25 метрів. І все ж я зауважив, що займатися важкою фізичною працею — це добре: вона відволікає мене від нескінченних нав’язливих думок про кривди, завдані мені Однодумцем, і про свої страхи щодо 16.
Я не забув про пташеня альбатроса (тепер уже дуже великого птаха!). Здійснив низку обчислень, щоб визначити, як потоп уплине на Сорок Третій Вестибюль, і з полегшенням виявив, що там у найгіршому разі буде лише тонкий шар Води. Альбатроси вважають мене своїм другом, але я не був певен, що вони дозволять мені перенести їхнє пташеня вгору по Сходах. А якщо між нами почнеться боротьба, вони, безумовно, переможуть!
Учора був вівторок, день, коли я зазвичай іду на зустріч із Однодумцем. Я не пішов. Цікаво, чи не запідозрив він чогось? А чи просто подумав, що я надто заклопотаний приготуваннями до Потопу?
Статуя Ангела, що зачепився за Трояндовий Кущ (за нею я тримаю свої Щоденники й Покажчик), розташована приблизно за 5 метрів над Підлогою; ймовірно, цієї висоти буде достатньо, щоб уберегти їх від Потопу. Але, позаяк Щоденники й Покажчик майже такі самі дорогі мені, як власне Життя, я поклав їх усі у брунатну шкіряну поштову сумку, загорнув її в товстий пластик і переніс її до Верхніх Зал, а тоді поклав поряд із Чоловіком із Коробкою з-під Печива. Усе рибальське начиння, спальні мішки, горщики й каструлі, миски, ложки та інші свої речі я сховав у Високих Місцях, куди Потоп не дістане. Останнім моїм завданням було прибрати решту пластикових мисок (тих, що в них я збираю Прісну Воду).
Я щойно узяв останні в Чотирнадцятій Південно-Західній Залі й ніс їх назад до Третьої Північної Зали. Дорогою пройшов через Першу Західну Залу. Ця Зала містить Статуї Рогатих Велетів, тих Колосальних Постатей, які виходять, завзято пручаючись і скрививши Обличчя, зі Стін обабіч Східних Дверей.
Я зауважив дещо біля Північно-Східного Кутка Зали й підійшов поглянути. То була торбинка з якоїсь сірої тканини, а поряд із нею лежали два предмети з чорної парусини. Торбинка була приблизно 80 сантиметрів завдовжки, 50 сантиметрів завширшки та 40 сантиметрів завглибшки. Вона мала дві ручки з парусини, також сірі. Я підняв її; вона була дуже важка. Я поклав її назад. Торбинку скріпляли два парусинові ремінці, застебнуті металевими пряжками. Я розстебнув пряжки й відкрив торбинку. Дістав усе, що в ній було. А саме: