Він повернувся і ще раз повільно обвів поглядом приміщення. Пусто. Якусь мить він стояв дуже тихо, а потім підійшов до ослону, поруч з раковиною, де він помітив кілька гасових ламп.
Розбиваючи їх одну за одною, він швидко розливав гас по кімнаті. Потім узяв стілець, поставив його в сінешніх дверях і сів на нього, обличчям до кімнати. Витяг із кишені коробку сірників, запалив одного і підніс його до коробки, а коли спалахнули всі інші, жбурнув її в кімнату.
Вогонь швидко побіг підлогою, тоді поповз по стінах. Дим почав заповнювати кімнату, але він сидів. Повітря аж пашіло, та він і не поворухнувся.
Раптом зсередини почувся приглушений звук. Він напружено вдивлявся крізь дим, та не бачив нічого. Звук почувся знову, скрипучий звук, ніби відчинялися двері на ржавих завісах. Йому було видно всю задню кімнату, та там дверей не було.
Потім долі щось заворушилося. Дік звівся на ноги. Частина дерев'яної підлоги піднімалася. Він підступив ближче котячими кроками.
Біля помосту він зупинився. Витяг носову хусточку і затулив нею носа та рота, щоб захиститися від диму. Зненацька дощатий поміст відкинувся набік і, кашляючи, звідти висунувся чоловік.
Ізраїльський агент задоволено кивнув. Це був той чоловік, заради якого він повернувся, це був чоловік, з яким йому треба було звести рахунки. Ніколи не треба боятися ідеаліста, треба боятися лише чоловіка, який очорнив ідеал.
Цей чоловік був очернитель. Повільно, не поспішаючи, перш ніж цей чоловік усвідомив, що хтось стоїть перед ним, Дік спорожнив у нього обойму свого автоматичного пістолета. Потім він повернувся і, навіть не оглянувшись, вийшов з хатини і пішов до дороги, зоставивши мертвого Алі Ясфіра лежати в його вогненній домовині.
Він пройшов дорогою з чверть милі, коли наткнувся на них. Тільки-но він вийшов із-за повороту, як вони з'явилися з лісу. Вони зупинилися, здивовано дивлячись одне на одного.
— Лейла,— сказав він.
Хамід повернувся до неї. На її обличчі він побачив дивний вираз. Він спостерігав за ними мовчки.
— Діку,— озвалася вона здавленим голосом. — Я...
Її перебив постріл. На обличчі Діка з'явився дуже здивований вираз. Потім у кутку його уст виникла дивна кров'яна бульбашка, він повільно поточився і впав на дорогу.
Хамід зреагував миттю. Поваливши Лейлу додолу, він упав долілиць, обличчям у той бік, звідки прозвучав постріл. За мить він угледів між деревами чоловіка. Він пильно наставив приціл свого автомата на проміжок між деревами, де мав пройти той чоловік. Він чекав, аж доки чоловік вийшов якраз на середину між деревами, і натиснув на гачок. Черга з автомата перерізала чоловіка мало не пополам.
Він повернувся до Лейли.
— Ходімо,— сказав він різко. — Давай тікати звідси!
Дік застогнав.
— Ми не можемо залишити його тут,— сказала Лейла. — Він помре!
— Все одно він помре,— жорстко сказав Хамід. — Ходімо.
— Ні. Ти мусиш допомогти мені доправити його до нашого гурту.
— Ти з глузду з'їхала? Ти знаєш, що буде з тобою, коли ти повернешся? Якщо вони тебе не повісять, ти проведеш решту свого життя у в'язниці!
— Мені однаково,— сказала вона вперто. — Ти допоможеш мені чи ні?
Хамід подивився на неї і похитав головою. Він подав їй автомат.
— На, неси його. — Він нахилився, підхопив Діка і перекинув через плече. — Ходімо. Бо через кілька хвилин слідом за тим, що я застрелив, підійдуть інші.
Бен Езра звірився з годинником. Була вже майже четверта.
— Де той клятий вертоліт?
Щойно він це промовив, як удалині почувся гуркіт мотора. Він удивлявся в небо. Та зараз, коли місяць зайшов, не було видно нічого, крім чорноти неба. Через десять хвилин гуркіт залунав над головою. За мить він перелетів через гірський кряж і зник.
З боку дороги, через ліс долинула тріскотня рушничних пострілів. Підбіг ізраїльський капрал.
— Вони наближаються. Ідуть слідом за нами по дорозі.
— Затримайте їх. Вертоліт має бути тут у будь-яку хвилину.
Та рушничні постріли залунали частіше, а вертольота все ще не було. Час від часу було чутно гуркіт його мотора, та потім він знову стихав.
Ізраїльський капрал повернувся знову.
— Давайте швидше з цим ділом, генерале,— сказав він. — Вони наближаються і пустять у хід важку зброю.
— Повертайся туди! — гаркнув Бен Езра. Він удивлявся в небо. — Знаєш, що я думаю? Я думаю, що отой чортів придурок, що вгорі, заблудився і не може знайти нас у темноті.
— А може, нам запалити багаття? — запропонував Бейдр. — Це буде служити йому маяком.
— Добра думка,— сказав генерал. — Та у нас немає нічого, з чого б зробити велике багаття. Ми змарнували б годину на те, щоб зібрати достатньо гілок, і все одно вони не будуть горіти. Від нічної вологи все промокло.