Керрідж простежив за його пильним поглядом. Там з'явилася Джордана. Розмови припинилися. Ревіла тільки музика над головами, та раптом і вона змінилася на розкуту мелодію «Мізірлу».
Ось вона вийшла на середину майданчика. Здавалося, що всю її огортає сяйво. Вбрана вона була в шати східної танцівниці. Груди її прикривав ліфчик із карбованого золота, нижче, аж до талії, було оголене тіло, а сам пояс був оздоблений коштовним камінням, і з нього звисали різнокольорові стьожки прозорого шифону, що замінювали спідницю. На голові блищала діадема, а по плечах спливало золотаве волосся. Обличчя прикривала єдвабна вуаль, і було видно тільки її спокусливі очі. Вона підняла над головою руки і якусь мить стояла непорушно.
Керрідж почув, що у ліванця перехопило подих. Джордана ніколи не виглядала такою прегарною. Була окреслена кожна лінія її чудового тіла. Повільно, в такт музиці, вона почала колихати стегнами. Спочатку, в такт музиці, зазвучали кастаньєти в її руках, а коли ритм став чіткішим, вона почала свій танок. У свій час Керрідж бачив багато танцівниць живота. Він походив із сім'ї вихідців з Близького Сходу і знав цей танець змалечку. Та йому ніколи не доводилося бачити, щоб його виконували так блискуче.
Це була вершина сексуальності. Кожен її рух воскрешав у пам'яті багатьох жінок, яких він пізнав, вони всі зосередилися в еротиці її танцю. Він одірвав від неї свій погляд і розгледівся навколо.
Захоплені були всі — і чоловіки, і жінки. Їхня пристрасть і жадання виявлялися в тому, як вони невідривно стежили за рухами, які ставали дедалі жагучішими, в міру того як танець завершувався. Всі, окрім Бейдра.
Він стояв мовчки, спостерігаючи кожен її рух. Та його обличчя залишалося незворушним, очі — відчуженими. Вираз його обличчя не змінився навіть тоді, коли вона наблизилась до нього, стала навколішках і робила класичні рухи, що означають запрошення. Музика сягнула своєї кульмінації, і вона пала ниць, торкаючись чолом його ніг.
На хвилю запала тиша, а потім — шквал оплесків. Лунали вигуки bravo, разом з арабським ahsanti. Та Джордана залишалася нерухомою.
За мить Бейдр схилився до неї, взяв за руку і звів її на ноги. Коли він обернувся до гостей, вони все ще плескали в долоні. Він здійняв руку, щоб заспокоїти їх. Оплески стихли.
— Від імені моєї дружини та від свого власного дякую за те, що розділили з нами радість такого свята.
Оплески та здравиці в честь дня народження залунали з новою силою. Він зачекав, аж доки вони знову стихнуть.
— А тепер нам нічого не залишається сказати, окрім того, що... стіл накритий.
Все ще тримаючи її за руку, він повів її до сходів і вони стали спускатися вниз. Решта рушили за ними, і галас балачок знов заглушив нічну тишу.
Розділ п'ятий
Кельнери в уніформах стояли біля фуршетного столу, готові обслужити гостей. Стіл аж вгинався від їжі: ростбіфи, окости, індики та здоровезний, тільки сьогодні спійманий в Середземному морі, осетр. Посередині лежала велика витесана з льоду рибина, наверху якої була поміщена ваза з п'ятьма кілограмами крупнозернистого малосольного кав'яру білуги.
Чимало столів та скамейок вже були зайняті голодними гостями, коли Керрідж помітив, як Бейдр вибачився і попрямував до дверей салону. Він озирнувся, відшукав очима Керріджа і кивнув у бік Ясфіра, який ще стояв у черзі до столу. Потім Бейдр повернувся і, не озираючись, вийшов з салону.
Керрідж підійшов до ліванця.
— Якщо ви не заперечуєте, пан Аль Фей чекає на вас.
Шлунок коротенького чоловіка аж бурчав від чекання їжі. Він неохоче намірився поставити на стіл пусту тарілку, яку тримав у руці, та Дік узяв тарілку з його рук.
— Я розпоряджуся, щоб кельнер приніс вам поїсти.
— Дякую,— сказав Алі.
Дік віддав тарілку кельнерові і наказав наповнити її і принести містеру Ясфірові до кабінету, потім повернувся.
— З вашого дозволу, я вас проведу.
Ясфір пішов слідом за ним через салон до коридору, який вів до кают. Дік зупинився біля дверей з червоного дерева і постукав.
— Ввійдіть,— пролунав з-за дверей голос Бейдра.
Керрідж відчинив двері і відступив убік, пропускаючи Ясфіра. А сам залишився стояти на порозі.
— Будуть якісь подальші розпорядження, сер? — спитав він.
— Ввімкніть свій біпер,— сказав він.— Можливо, ви понадобитеся пізніше.
— Слухаю, сер,— відповів Керрідж. Тут прийшов кельнер з повною тарілкою.— Занесіть до кімнати,— наказав він. Коли кельнер вийшов, Дік зачинив двері, рушив по коридору, почув, що двері замкнулися.
— Вибачте за незручності,— почав Бейдр.