— Сину мій,— сказав Ріад, повертаючись до Бейдра.— В день вашого шлюбу на твоє ім'я в моєму бейрутському банку буде відкрито рахунок в один мільйон ліванських фунтів. Це — для тебе, і ти зможеш розпоряджатися ними на свій розсуд.
Перш ніж підвестися і подякувати своєму тестеві, Бейдр поглянув через стіл на Маріам. Її лице зарум'янилося, вона не піднімала прикутих до столу очей. Бейдр повернувся до банкіра.
— Мій названий батьку,— поволі мовив він,— хай Аллах буде свідком вашої щедрості та доброти. Попрошу тільки ще одного — вашого напуття, щоб я міг мудро розпорядитися вашим великим дарунком.
— Ти його отримаєш,— швидко сказав Мохаммед. Він був вдоволений. Все йшло так, як він спланував. Він був упевнений, що цей рахунок започаткує ділові відносини його банку з сім'єю Аль Феїв.
Самір звівся на ноги. Вечеря закінчилася. Він звернувся до Бейдра.
— Було б добре, якби ти показав своїй нареченій наш сад,— сказав він,— поки ми трохи відпочинемо в книгозбірні.
Бейдр кивнув, обійшов навкруг столу, відсунув стільця, щоб Маріам могла вийти, і всміхнувся їй.
— Здається, вони хочуть нас позбутися.
Вона кивнула.
Він узяв її під руку, і вони попрямували до дверей, що вели в сад.
Коли вони були вже в дверях, пані Ріад повернулася до Набіли і мовила:
— Вони так пасують одне одному, правда ж?
Вони дійшли до басейну в дальньому кінці саду, не промовивши одне одному ні слова. Потім заговорили майже одночасно.
— Даруй мені,— сказала, загнувшися, Маріам.
— Це моя вина,— швидко відмовив Бейдр.— Що ти хотіла сказати?
— Пусте,— мовила вона,— А що ти хотів сказати?
Вони засміялися, трохи зніяковівши. Він поглянув на неї з висоти свого зросту.
— Цікаво, як ти до цього відносишся. Я маю на увазі наш майбутній шлюб?
Вона потупила очі і нічого не відповіла.
— Ти можеш не відповідати,— швидко сказав він.— Це було неввічливо з мого боку. В тебе не було вибору, чи не так?
Вона підвела очі.
— А в тебе?
Настала його черга промовчати. Він засунув руку в кишеню піджака і дістав пачку сигарет. Запропонував їй.
— Ти палиш?
Вона заперечливо похитала головою.
Він запалив сигарету, зробив глибоку затяжку і випустив дим.
— Це трохи старомодно, правда?
— Так.
— В Америці я майже забув, як це все влаштовується у нас.
— Я завжди хотіла поїхати за кордон,— сказала вона.— Але тато не пускав мене. Тобі там подобається?
— Так,— відповів він.— Люди там простіші. Майже завжди знаєш, про що вони думають.
Вона завагалася.
— А в тебе там була дівчина?
— Щоб якась одна-єдина — ні. Але на побачення ходив з багатьма. А ти?
— Мій тато дуже суворий. Мені майже не дозволялося виходити. Навіть коли я хотіла піти до коледжу, то довелося добиватися дозволу з боєм.
Вони знову замовкли. Він розглядав тліючий кінець сигарети. Цього разу першою заговорила вона.
— У тебе сині очі.
— Так,— сказав він.— Мій тато говорить, що це з часів священних воєн. Навіть з тих часів у роду час від часу появляються сині очі.
Вона відвернулася і подивилася на море. Її голос було ледве чутно.
— Мабуть, я дуже розчарувала тебе після всіх західних дівчат, яких ти знав.
— Та ні,— швидко сказав він.— Я ніколи не сприймав їх поважно. Вони такі пустоголові, не те що наші.
— Але ж вони такі гарні. Високі.
— Маріам,— сказав він.
Вона повернулася до нього.
— Ти теж дуже гарна.
— Я? — перепитала вона.— Ти дійсно так вважаєш?
— Атож, я так вважаю,— він узяв її під руку.— Ти все ще хочеш поїхати за кордон?
— Так.
Він усміхнувся.
— Тоді наш медовий місяць ми проведемо в Європі.
Так вони і зробили. Побравшись у кінці липня, серпень вони провели в мандрах по континенту. У вересні, коли Бейдр привіз Маріам до Бейрута і залишив її, щоб продовжити навчання в Америці, вона вже була вагітна.
Розділ десятий
Коли після вечері гості поволі зійшлися на верхній палубі, танці поновилися. Як і завжди, тільки-но подали наїдки, Бейдр зник. Проводити ділові зустрічі, коли всі їли, стало його звичкою, а коли вони наїдалися, він знову з'являвся і приєднувався до товариства. Таким чином, його відсутність не відчувалася.
Джордана підійшла до одного із столів і сіла так, щоб їй було видно, коли Бейдр знову з'явиться в салоні. Хоч минуло вже дев'ять років її заміжжя, та вона й досі не могла збагнути його до кінця. В ньому було щось таке, чого вона так і не зможе зрозуміти. Часом здавалося, що він зовсім не помічає її існування, а потім зненацька, ні сіло ні впало, хутко знаходить її без будь-яких там труднощів, і їй стає ясно, що немає майже нічого такого, чого б він про неї не знав.