Люди вже були в катері, який почав повільно відходити. Нижчий матрос стрибнув у катер, повернувся до неї, засміявся і підняв угору руки в типово галльському жесті безпорадності.
Лейла стала спускатися з молу на пляж, коли він неочікувано з'явився з тіні купальної кабінки.
— Що за вибрики? — гримнув він.— В тебе що, клепка випала? Ти ж могла все зіпсувати.
Його поява застукала її зненацька.
— Я не бачила, як ти зійшов з катера.
— Коли я не знайшов тебе у покоях, то мало не збожеволів. Ти ж знаєш, що тобі не вільно було виходити з покоїв.
— Мені стало нудно,— сказала вона.
— То тобі стало нудно,— саркастично повторив він,— і тобі припекло вийти і покататися на катері?
Вона дивилася на нього здивовано.
— А чому я не можу цього зробити? — спитала вона.— Хто має на це більше прав? Врешті-решт, катер належить моєму батькові.
Була вже п'ята година ранку, коли останній гість сів в один із самих швидкісних катерів, щоб дістатися берега. Джордана саме прощалася з княгинею Марою та Жаком, коли Юсеф підійшов до Бейдра, який стояв на палубі осторонь.
— Залишити дівчаток? — спитав він, показуючи на двох актрис, що стояли з Вінсентом.
Бейдр похитав головою.
— Чи бажаєте ви, щоб я залишився на яхті?
— Ні. Я знайду тебе вранці в готелі.
— Гаразд,— усміхнувся Юсеф.— На добраніч.
— На добраніч.
Коли Джордана відійшла від трапу, Бейдра вже не було. Вона спроквола рушила до салону. До неї підійшов стюард.
— Чи мадам чогось бажає?
— Нічого, дякую,— сказала вона.— Між іншим, ти не бачив містера Аль Фея?
— Гадаю, він пішов до своєї каюти, мадам,— сказав стюард і вийшов із салону.
Вона пішла коридором до своєї каюти. Біля її ліжка самотньо горів нічний світильник: її нічний халат та спальна сорочка були акуратно розкладені на ліжку. Вона повільно роздяглася. Раптом вона відчула себе втомленою і виснаженою. Щока, по якій він ляснув, знову почала боліти.
Вона зайшла до ванної, відкрила аптечку і дістала звідти пляшечку «Перкодана», вкинула до рота дві жовті таблетки і запила водою. Подивилася на себе в дзеркало, подумала змити макіяж, але то було для неї завеликим зусиллям.
Вона повернулася до спальні і накинула на себе нічний халат. Зморено лягла в ліжко і, вимкнувши світло, пірнула в подушки.
В щілину під дверима його спальні пробивалося світло. Біль почав вщухати, і вона склепила повіки. Вона майже заснула, коли двері його спальні раптово розчинилися. Її очі враз розплющилися.
Він стояв у дверях усе ще зовсім одягнений. Цілу хвилину стояв мовчки.
— Я хочу, щоб о дев'ятій ранку діти були на яхті,— сказав він нарешті.
— Добре, Бейдре,— сказала вона.— Я потурбуюсь про це. Це буде чудово. Давно ми вже не були разом з дітьми.
Його голос звучав холодно і байдуже.
— Я сказав, щоб тут були мої сини, а не ти.
Вона мовчала.
— Я привезу їх назад у неділю.
— Ти не встигнеш на Капрі й назад.
— Ми не їдемо на Капрі. В понеділок рано-вранці я мушу бути в Женеві. Ми просто з'їздимо до Сан-Тропеза та до островів Поркерой.
Двері за ним зачинилися, і кімната знов поринула в темінь. Вона поглянула на освітлений циферблат електронного годинника, що стояв на столику поруч з ліжком. Було вже по п'ятій.
Вона дістала сигарету і закурила. Якщо треба привезти дітей на яхту о дев'ятій, то тут спати вже ніколи. Знехотя вона ввімкнула світло і натиснула кнопку виклику своєї служниці.
Треба одягатися та їхати на віллу зараз. Діти прокинуться десь о сьомій. Вона зможе виспатися після того, як вони поїдуть.
Розділ дванадцятий
Майкл Вінсент зайшов до ресторації готелю. Його повіки припухли від недосипу, на лиці прорізалися зморшки, видно було, що він після перепою. Виглядаючи Юсефа, він щурився від вранішнього сонця. Побачив його за столиком біля вікна. Юсеф був старанно виголений. Погляд ясний. На столику, поруч з філіжанкою кави, лежав бінокль.
— Доброго ранку,— привітався він з усмішкою.
— Доброго,— буркнув, сідаючи, Вінсент і глипнув на Юсефа.— Як це у вас виходить? Була вже, мабуть, шоста, коли ви пішли спати. І ось маєш, заледве о пів на десяту, а ви призначаєте зустріч.
— Коли шеф тут, ніхто не спить,— сказав Юсеф. Він узяв бінокль і простягнув режисерові.— Ось погляньте самі. Він уже встав і катається на водних лижах.
Вінсент напружено вдивлявся через бінокль, регулюючи чіткість доти, доки катер не вирізнився ясно і чітко. Він побачив «Ріву», коли той перетинав затоку. За ним, тримаючись однією рукою за буксирний трос, нісся Бейдр; другою рукою він притримував хлопчика, що сидів у нього на плечах.