Коли Юсеф пояснив їй, що він влаштовує вечірку на честь Майкла Вінсента, який буде ставити для Бейдра стрічку «Посланець», вона погодилася, що виступити в ролі господині було б непоганим жестом. Особливо коли Юсеф натякнув, що Бейдр буде цим дуже вдоволений.
На цю вечірку в ресторації «Ла Бонн Оберж», що на півдорозі між Каннами та Ніццою, Юсеф запросив двадцять осіб. Її посадовили на чолі столу, як господиню, а Вінсента, як почесного гостя,— праворуч. Юсеф сів зліва. Оскільки Бейдр був відсутній, місце навпроти чільного багатозначно порожніло. Десь посередині, між двома гарненькими жіночками, сидів Жак, білявий джиґоло, з яким княжна Мара познайомила її в день народження. «З ким же то він сьогодні»,— знічев'я гадала вона.
Вечеря, яку замовив Юсеф, була розкішна. А шампанське «Дон Периньйон» лилося нескінченним потоком. Ковтнувши перший раз вина, вона відчула, що воно її візьме. Та цього вечора їй було байдуже. Майкл Вінсент був розумний чоловік, і до того ж він був американець, тож навіть, незважаючи на те що він не пив нічого іншого, окрім шотландського віскі, з ним можна було перекинутися жартом, якого за столом ніхто не міг зрозуміти.
Десь після половини вечері вона зауважила, що Жак постійно за нею стежить. Кожного разу, коли вона оглядала присутніх, його очі намагалися піймати її погляд. Та щоб зав'язати балачку, вони сиділи одне від одного далекувато.
Після вечері, щоб продовжити гулянку, Юсеф запропонував усім піти на дискотеку. Вона вже була напідпитку, погодилася, що це чудова ідея. Танцювати вона любила. Десь через годину їхнього перебування в дискотеці «Віскі» вона звела погляд і побачила, що перед нею стоїть Жак.
Він майже церемонно вклонився.
— Чи можна вас запросити до танцю?
Вона слухала музику, піддаючись всевладному важкому біту «Роллінґ Стоунз». Поглянула на Вінсента.
— Вибачте,— сказала вона.
Він кивнув і повернувся, щоб поговорити з Юсефом, який сидів поруч, з іншого боку. Ще не дійшовши до майданчика, вона вже танцювала.
Жак повернувся до неї лицем і теж затанцював. Якусь мить вона дивилася на нього критично. Ні, рок — це не французький стиль. Він танцював напружено, скуто — на погляд французів, класно. У нього б виходило краще, якби він танцював бальні танці. Та невдовзі вона забула про нього, бо віддалася танцювальній стихії.
Раптом його голос перекрив звуки музики.
— Ви сказали, що зателефонуєте мені.
— Я таке говорила?
— Так.
— Я не пам'ятаю,— сказала вона, бо справді не пам'ятала.
— Ви кажете неправду,— сказав він докірливо.
Не проронивши ні слова, вона повернулася і рушила з майданчика. Його рука схопила її за зап'ястя і потягнула назад.
— Даруйте мені,— мовив він благально. — Прошу вас, потанцюйте зі мною.
Одну мить вона пильно дивилася на нього, а потім дозволила повести себе назад, на майданчик. Платівку з роком змінили на платівку з повільною баладою. Він обійняв її і міцно притис до себе.
— Останні три дні я не міг ані їсти, ані спати,— прошепотів він.
— Я не маю потреби в джиґоло,— холодно відмовила вона.
— Мені пристало це знати більше аніж будь-кому,— запевнив він. — Ви така красуня. Я хочу вас для себе.
Вона скептично глянула на нього. Його твердість впиралася в неї.
— Відчуваєте, як я вас хочу? — говорив він.
Очі її заплющилися, і вона поклала свою голову на його плече. Вона вже не опиралася тому, щоб дотик твердого тіла давав їй задоволення. Хміль у її голові забарвив усе в рожеві тони. А може, зрештою, він каже правду.
Чого вона не бачила, то це того, як він з Юсефом обмінялися посмішками.
Хакі з жорсткої бавовни її мішкуватих сорочки та штанів натирали їй шкіру, коли вона з п'ятьма новоприбулими жінками пройшла до штаб-квартири командира. Грубі шкіряні боти важко гупали по дерев'яній підлозі. Жовтаве світло гасових ламп кидало по кімнаті хисткий відблиск.
Командир сиділа на протилежнім кінці кімнати за столом, обіруч неї сиділи двоє бійців в уніформі. Не відриваючи очей, вона уважно вчитувалася в якийсь папір на столі, аж доки вони завмерли перед нею.
— Струнко! — гаркнув їхній сержант.
— Ан-наср. Перемога,— вигукнули вони, як їх вчили з першого вечора, відколи вони прибули сюди кілька днів тому.
Коли Лейла випростала плечі, то відчула, як на її грудях туго напнувся ліфчик. Він теж був пошитий із жорсткої бавовни. Вона дивилася просто себе.