Нарешті вона переповнилась по вінця. Все.
— Стій! — скрикнула вона. — Припини, будь ласка!
Його тіло нависло над нею. Він усе ще був у ній, він усе ще був пругкий. Вона підвела на нього очі. В тьмяному червоному світлі на його лиці полискувала тонка патина поту, а груди віддавали міддю. Коли він посміхнувся, його зуби засяяли яскраво-біло.
— Ти задоволена, біла пані?
Вона кволо кивнула головою.
— Ти кінчив?
— Ні,— сказав він. — Це — єдине, чого не навчив мене мій татусь. Використовуй стільки, щоб була задоволена дама, і того буде достатньо, щоб ти цього не зробив.
Вона довго ошелешено дивилася на нього, а потім неждано і безпричинно заплакала. Якийсь час він дивився на неї, потім мовчки встав з ліжка і підійшов до раковини. Нахилившись, він вивів біде в кімнату, відкрутив кран з водою, випростався і поглянув на неї.
— Якщо потрібна гаряча вода, то треба спускати її протягом декількох хвилин,— пояснив він.
Він відчинив невеличку шафу над раковиною, витяг звідти рушник та мочалку і повісив їх на трубу. Він попробував пальцем воду і сказав:
— Все готове для тебе.
Вона мовчки зиркнула на нього.
— Ти сказала, що в твоєму розпорядженні година, чи не так? — спитав він.
Вона кивнула і звелася в ліжку.
— Я не впевнена, що зможу триматися на ногах.
Він усміхнувся.
— Почни рухатися, і все буде гаразд.
Вона поволі встала з ліжка. Він мав рацію. Після першого ж кроку в її кінцівки стала повертатися сила. Вона присіла навпочіпки над біде і взяла з його простягнутої руки мило та мочалку. Вона поспіхом помилася. Тепленька вода освіжала. Рушником вона витерла себе і, поки він мився, стала одягатися.
— Мені шкода, що ти не зробив цього,— мовила вона.
— Все гаразд. Я ж обіцяв тобі подорож до місяця і хотів, щоб ти там побувала.
— Чудова подорож,— сказала вона. — Я цього ніколи не забуду.
Він завагався.
— Може, ми ще коли-небудь зробимо її?
— Можливо,— сказала вона. Одягтись, вона потяглася до своєї пляжної сумки і дістала звідти гроші. Вона відібрала декілька грубих банкнотів і простягнула йому. — Гадаю, суперечити не будеш.
Він узяв гроші.
— Я можу скористатися з них. Та тобі цього робити не обов'язково.
— В кінечному разі я не так багато і дала,— сказала вона.
— Ти дала мені багато, пані,— відповів він. — Ти полишила всіх своїх друзів, щоб піти зі мною. Це вже дещо.
Щось в інтонації його голосу насторожило її.
— Ти мене знаєш?
— Ні,— похитав він головою.
— То чому ж ти мене запросив?
— Я бачив тебе на пляжі,— мовив він. — Після того як той чоловік послав Жака зустріти тебе.
— Ти знаєш Жака? — здивувалася вона.
— Так,— сказав він. — Минулу ніч я провів з ним.
Хвилю вона мовчала.
— То Жак...
Він кивнув.
— Йому краще було б народитися дівчиною.
— А ти?
— Мені подобається трахатися,— сказав він. — Мені все до лампочки, коли є дірка, в яку можна встромити.
— Ти знаєш чоловіка, який розмовляв з Жаком?
— До того я ніколи його не бачив. Він — темноволосий, розмовляє по-французькому з арабським акцентом. Я чув, як він сказав, що Жак цієї ночі має щось зробити, бо ти від'їжджаєш завтра до Каліфорнії і що Жакові не треба ні про що турбуватися, бо той чоловік уже потурбувався про те, щоб «Сан Марко» не зміг відвезти тебе назад до Канн.
Раптом у її голові все склалося докупи. Єдиний, хто знав, що вона завтра від'їжджає, був Юсеф. За наказом Бейдра він прибув з Парижа, щоб приготувати все для її від'їзду.
Від когось вона чула, що між Юсефом та княжною Марою колись був якийсь зв'язок. А Жака їй підставила Мара. Єдине, чого вона не розуміла, це який можливий зиск може з цього мати Юсеф. Опріч — опріч того, що він хотів цим вбити клин між нею та Бейдром.
Її охопило незвичне для неї почуття страху. Юсеф завжди недолюблював її, та чи могло це стати достатньою причиною для такої інтриги? Вона губилася в здогадах. Все, що вона знала напевно, це те, що цієї ночі їй конче треба добратися до вілли.