Вона широко відкрила очі і дико дивилася йому в лице.
— Вдар мене,— заблагала.
— Що?
— Вдар мене. Прошу. Як ти зробив минулого разу. Кращого я не заслужила.
Якийсь час він стояв непорушно, потім опустив її на підлогу і розвів її руки, що обвивалися круг нього. Його голос раптом став холодним:
— Ти краще одягнися, а то ми спізнимося на прийом.
Він рвучко повернувся і пішов назад до свого покою. За хвилю її почало трясти. Проклинаючи себе, вона підняла рушник. Вона нічого не вміє робити правильно.
Розділ шостий
Здавалося, що жаром білого сліпучого сонця дихали зазубрені скелі та пісок пустелі, що розляглася перед ними. Розкидані то тут, то там дикі чагарники, пригнуті до землі гарячим вітром, стали брунатними та кволими. Кулеметна торохня десь попереду них стихла.
Лейла причаїлась у мілкому стрілецькому шанці. Вона відчувала, як у неї під пахвами, між грудями та між стегнами все мокре від поту. Обережно вона перевернулася горілиць. Глибоко з полегкістю зітхнула. Тупий біль у грудях від того, що вона щільно притискалася до землі, почав ущухати. Вона примружено подивилася на небо. Чи довго ще їй доведеться отут пролежати? Найнятий федаїнами інструктор-сирієць, відповідальний за їхнє навчання, наказав їй не рушати з місця до тих пір, аж доки до неї приєднається решта взводу. Вона скоса зиркнула на важкий чоловічий годинник. Вони мали бути отут принаймні вже десять хвилин тому.
Вона стоїчно змусила себе чекати. Можливо, то були лише маневри, але стріляли на них, як виявилося, справжнісінькими кулями, і вже одна жінка вбита, а ще три — поранені. Після останніх маневрів по всьому табору гуляв сумний жарт: «Хто більше зробить для винищення федаїнів — вони самі чи ізраїльтяни?»
Їй хотілося запалити, та вона не рухалася. Хмаринка диму в чистому повітрі могла б привернути до себе увагу стрільця. Позаду шанця щось зашаруділо.
Безшумно вона перевернулася долілиць і оглянулася, щоб побачити, що там діється, одночасно підтягуючи до себе рушницю. Вона трохи підвелася в шанці, підіймаючи голову над насипом.
На неї опустилася важка рука, насуваючи стальний шолом та підкладку на самі вуха. Крізь біль вона почула хрипкий голос найманця:
— Тупа шмонько! Тобі ж сказали, щоб не вистромляла голову. Я міг би тебе підстрелити ще за сотню ярдів.
Він гепнувся на дно шанця поруч з нею. Це був присадкуватий кремезний чоловік, задиханий і нетерплячий.
— Що там твориться на пагорбі? — спитав він.
— Звідки мені в біса знати? — огризнулася вона сердито. — Ти ж наказав мені не вистромляти голови.
— Але ж тобі призначалося бути передовим розвідником.
— То розтлумач мені, як би я робила і одне і друге,— кинула вона саркастично,— «взнати, що твориться, не вистромляючи голови з шанця».
Він мовчав. Без єдиного слова витяг пачку сигарет і простяг одну їй. Вона взяла її, і він підпалив сигарети обом.
— Я вважала, що курити нам заборонено,— сказала вона.
— А, пішли вони кобилі на капсуль,— сказав він. — Мені вже набридло грати в оці тупі ігри.
— Коли підійде взвод?
— Не раніше, як стемніє. Ми вирішили, що до тих пір вирушати їм небезпечно.
— То чому ж сюди прийшов ти?
Він зиркнув на неї, очі його були похмурі.
— Хтось же мусив передати тобі про зміни в плані.
Вона здивовано подивилася на нього. Він міг би послати кого-небудь іншого, самому йому йти було не обов'язково. Та вона здогадалася, чому прийшов власне він. Дотепер вона залишалася єдиною жінкою у взводі, котрою він не заволодів.
Її це не дуже обходило. Вона могла б удовольнити його, в разі потреби. Або якби хотіла. В багатьох аспектах все стало набагато доступнішим. Усі традиційні мусульманські табу зникли. Жінкам сказали, що в боротьбі за волю їхнім обов'язком стало приносити втіху і задоволення чоловікам. У новім вільнім суспільстві ніхто не посміє закинути в їхній бік криве слово. Це — просто ще один спосіб, яким жінка може допомогти здобути перемогу.
Він зняв зі свого ременя баклажку, відгвинтив ковпачок, відхилив голову, і вода цівкою повільно полилася йому в горлянку, потім простягнув їй. Вона капнула на пальці і змочила собі обличчя.
— О Аллах, як же пече,— сказав він.
Вона кивнула, повертаючи баклажку.
— Тобі повезло,— сказала вона. — Я вже дві години без води. В тебе її не вистачить до темноти.