— Ні,— сказала вона тихо.
— Тоді не будь старорежимною. Як ти думаєш, навіщо вам, дівчатка, дають оті таблетки?
Вона зневажливо подивилася на нього. Всі чоловіки одинакові. В її голосі прозвучала зневага.
— Для моєї безпеки, а не для твоєї зручності.
Він осяяв її, як він вважав, переможною усмішкою.
— То давай же,— сказав він, знову тягнучись до неї. — Можливо, я зможу навчити тебе отримувати від цього задоволення.
Рухи її були швидкі, і її рушниця вперлася йому в живіт.
— Сумніваюсь,— сказала вона тихо. — Ти можеш мене навчити, як користуватися цією рушницею, але як трахатися, я вже знаю.
Він поглянув на гвинтівку, потім глянув їй в обличчя і зареготав щиро, від душі.
— Я не сумнівався в цьому ані хвилини,— сказав він скоромовкою. — Я тільки турбуюся, щоб ти не втратила навики.
Розділ сьомий
Звиваючись мов змія, Лейла повзла по твердому, присипаному піском кам'янистому ґрунті до тих пір, поки досягла рядів колючого дроту. Вона зупинилася, хапаючи ротом повітря. За хвилю обернулася, вдивляючись у освітлений блідим місячним світлом простір. За нею повільно повзли огрядна єгиптянка Соад та ліванка Аїда.
— Де Хамід? — спитала вона.
— Звідки мені в дідька знати? — чортихнулася єгиптянка.— Я думала, що він там, попереду нас.
— Джаміля здерла коліно, коли впала на каміння,— сказала Аїда.— Я бачила, як він накладав їй пов'язку.
— Це було годину тому,— саркастично сказала Соад. — Тепер він уже, мабуть, перев'язує їй шмоньку.
— Що будемо робити? — спитала Лейла. — Щоб пройти крізь оце, нам потрібні кусачки.
— Гадаю, що вони є у Фаріди,— сказала Аїда.
— Передай по ланцюгу,— сказала Лейла.
Повідомлення швидко пройшло по ланцюгу жінок, що витяглися за нею смужкою. За хвилю кусачки вже передавалися із рук до рук, аж доки дійшли до Лейли.
Їх передала їй Соад.
— Ти коли-небудь користувалася ними?
— Ні,— відповіла Лейла. — А ти?
Соад заперечливо похитала головою.
— Це, мабуть, неважко. Я бачила, як минулого разу це робив Хамід.
Вона взяла важкі кусачки, підповзла до огорожі з колючого дроту і перевернулася на спину. Повільно підняла кусачки над головою. На відполірованих металічних лезах відбилося місячне сяйво. Це тривало лише частку секунди, та відразу ж попереду зататахкав кулемет і над їхніми головами засвистіли кулі.
— Чорти б їх забрали,— скрикнула з досадою Лейла, намагаючись втиснутися в землю. Вона не осмілювалася навіть повернути голову, щоб оглянутися назад, на інших.
— Де ви? — гукнула вона.
— Ми тут,— сказала Соад,— ми принишкли.
— Нам треба тікати звідси,— сказала Лейла. — Вони нас засікли.
— Сама тікай. Я не зрушу з місця, доки стрілятиме кулемет.
— Якщо ми відповземо, будемо в безпеці. Кулі летять десь зо три фути над нашими головами.
— То ж араби,— сказала саркастично Соад. — А я жодного не зустрічала, щоб стріляв точно. Я звідси не рушу.
— Я змиваюсь. А ви можете залишатися тут хоч усю ніч, коли вам до вподоби.
Обережно вона перевернулася долілиць і поповзла вздовж дротяної огорожі.
Через деякий час вона почула позад себе шарудіння. Вона озирнулася. Інші жінки повзли за нею.
Десь через півгодини вона зупинилася. Кулемет усе ще стріляв, та кулі вже більше не свистіли над їхніми головами. Вони вибралися з сектора його обстрілу.
На цей раз вона не стала ризикувати. Щоб леза кусачок не вилискували при світлі місяця, вона замазала їх брудом. По тому вона перевернулася горілиць і потяглася до дроту. Перекусити його виявилося важче, аніж вона уявляла, і тріск так гучно відлунювався в нічній тиші, та, здається, його вже ніхто не чув. За кілька хвилин вона прорізала собі дорогу через перший ряд. Крізь прохід вона проповзла до наступного ряду. Ще два, і вони будуть на відкритому просторі.
Незважаючи на прохолоду їй стало жарко. Сторожко вона приступила до роботи над другим рядом. На те, щоб прорізати вдвоє скручений дріт, пішло двадцять хвилин. Останній ряд був оповитий потрійним дротом, і поки вона пробилася через нього, минуло сорок хвилин.
Вона лежала горілиць, хапаючи ротом повітря, її руки та плечі аж гули від болю. Через хвилю вона зиркнула на Соад.
— Повземо аж до білих стовпців. Вони мусять бути звідси десь за двісті метрів. Після цього ми, вважай, переможці.
— Гаразд,— відповіла Соад.
— Не забудьте пригинати голови,— сказала Лейла.
Вона перевернулася долілиць і поповзла вперед. Двісті метрів на животі здавалися тисячею миль.