Вона витерла себе і, обмотавшись рушником, пішла до казарми.
Соад, чиє ліжко було поруч її, була вже майже одягнена.
— Ти що робиш увечері?
— Нічого,— дістаючи халат, відповіла Лейла. — Я думала просто повалятися в ліжку та почитати.
Соад почала фарбувати уста.
— У мене побачення з Абдуллою і його приятелем. Чому б тобі не піти зі мною?
— Мені щось не хочеться.
Соад позирнула на неї.
— Ходімо. Тобі б не зашкодило трохи розвіятися.
Лейла не відповіла. Вона згадала Соад у перший день її приїзду. Вона прийшла сюди, щоб бути поруч зі своїм хлопцем і всім говорила, як вона не дочекається, щоб побути з ним разом. Та коли він тут не появився, вона пережила це спокійно. Вона сприйняла жіноче визволення всерйоз. У цій армії у жінок були рівні права, і дотепер перетрахалася з усім табором і анітрішечки цим не переймалася.
— В Каїрі це було б неможливо,— говорила вона і заходилася хрипким сміхом.
— Послухай-но,— продовжувала Соад. — Якщо ти підеш зі мною, я віддам тобі Абдуллу. Він найкращий трахальщик у таборі. А я займусь його приятелем.
Лейла поглянула на неї.
— Гадаю, що не треба.
— Для чого ти себе бережеш? — спитала Соад. — Навіть якщо ти не хочеш сама, це — твій невід'ємний обов'язок. Чи не говорила наша командувач, що нашим обов'язком є давати втіху й відраду нашим чоловікам? Я не можу уявити собі кращого сполучення обов'язку та задоволення, і все одночасно.
Лейла засміялася. Думка Соад працювала в одному напрямі.
— Ти справжнє диво,— сказала вона. — Та жоден з цих чоловіків мене не приваблює.
— Ніколи не знаєш, аж доки скуштуєш,— сказала Соад. — Чоловіки здатні дивувати. Найкращі коханці іноді виглядають нікчемно.
Лейла похитала головою.
На лиці Соад з'явився вкрай здивований вираз.
— Ти що — ще незаймана?
— Ні,— усміхнулася Лейла.
— Тоді ти закохалася,— сказала Соад упевнено.
— Ні.
— В такому разі я тебе не розумію,— здалася Соад.
Це була найправдивіша фраза, яку Соад сказала будь-коли. Та як вона могла змусити жінку зрозуміти, що існують речі важливіші, аніж секс.
Розділ восьмий
Рівно через десять хвилин після побудки двері казарми несподівано розчинилися, і Хамід з порогу ревнув: «Струнко!»
Зчинилася метушня, жінки на різних ступенях одягання шикувалися перед своїми ліжками.
Хамід відступився вбік, і до казарми зайшла командир. Швидкий погляд темних очей відразу охопив усю казарму, потім вона вийшла на середину приміщення. Те, що деякі з жінок були напівголі, очевидно, її не обходило.
Перш ніж заговорити, вона витримала довгу паузу. Її голос звучав рівно, без будь-яких емоцій.
— Сьогодні — останній ваш день. Ваше навчання завершено. Наша робота зроблена. Цей табір буде закритий, і кожному з нас призначено роботу в інших місцях.
На хвилю вона замовкла. Жодна з жінок не поворухнулася, жодна не звела очей з її обличчя.
— Я пишаюся вами,— провадила вона.— Всіма вами. Були й такі, що дивилися на нас із презирством і насмішкою. Вони говорили, що жінки, особливо арабки, не можуть бути добрими вояками, що вони здатні лиш поратися на кухні, господарювати та доглядати за дітьми. Ми довели, що вони помилялися. Ви є члени «Аль-Ікхвану». Ви — рівні будь-якому солдатові наших армій. Ви пройшли такий же вишкіл, що й чоловіки, і досягли того ж, що і будь-який із них.
Жінки мовчали. Командир вела далі:
— У вашому розпорядженні рівно година, щоб спакувати свої особисті речі і приготуватися до відправки. З кожною із вас я матиму особисту розмову, під час якої дам вам ваше наступне завдання. Це завдання не повинно, повторюю, не повинно обговорюватися поміж вами. Це ваше особисте завдання і цілком таємне. Будь-яке обговорення вашого особистого завдання буде розглядатися як зрада і буде каратися смертю, бо розголос таємних даних може стати причиною загибелі багатьох ваших товаришів по зброї.
Вона попрямувала до дверей, потім повернулася до них.
— Ан-наср! Я вітаю вас. Хай Аллах збереже вас. — Вона чітко відсалютувала рукою.
— Ан-наср! — вигукнули вони, відповідаючи на салют. — Ідбах аль-аду! — коли двері за нею зачинилися, приміщення наповнилося голосами.
— Наближаються якісь важливі події.