Хамід відчинив дверцята, і вона сіла в кабіні вантажівки поруч з водієм. Він оббіг машину, скочив у кузов і сів серед жінок.
— Гайда! — крикнув він водієві.
Коли вони виїхали на дорогу і прилаштувалися позаду інших вантажівок, з казарм виносили останні меблі. За хвилину за ними виїхала остання вантажівка і просигналила: пора рушати. Передня вантажівка рушила, і незабаром усі вони покотили шляхом до узбережжя.
Коли вони повернули, об'їжджаючи гору з південного боку, перед їхніми очима востаннє постав табір. Він був спорожнілий і минулий, немов учорашній день. І знову жінки замовкли. Жартів уже не було чути. Кожна заглибилася у свої думки. Не минуло й години, коли позаду, там, де лишився табір, загриміли вибухи. За хвилину вони почули гуркіт літаків, і раптово бойові машини промчали над їхніми головами. Передня вантажівка вибухнула полум'ям.
Хамід, який сидів на задній лавці кузова, враз підхопився.
— Ізраїльські винищувачі! — закричав він водієві. — З'їжджай з дороги!
Та в ревінні і галасі водій його не почув і замість того, щоб повернути, натиснув на газ і врізався у вантажівку попереду. В той же самий час над вервечкою автомашин низько пролетів ще один реактивний літак. У повітрі знову задзижчали кулі. Вони попали ще в одну вантажівку, і та вибухнула. Жінки верещали, намагаючись перелізти через задній борт.
— Через бокові! — несамовито кричав Хамід. — Ховайтеся в кюветах!
Лейла рухалася напівсвідомо. Вона гепнулася на землю, перекотилася, поповзла на узбіччя і кинулася стрімголов у кювет.
З ревінням на них падав ще один реактивний літак. Цього разу вона побачила вогненні сліди, полишені його ракетами. Знялися клубки диму. По всій очевидності, вибухнули ще кілька вантажівок.
— Чому ми не відстрілюємося? — почула вона чийсь вигук.
— Чим? — крикнув хтось у відповідь. — Вся зброя складена у вантажівках!
Ще якась жінка стрибнула в канаву і впала поруч з нею. Лейла чула, як та схлипувала. Вона не підвела голови, щоб глянути на неї. Бойовий захід робив ще один літак.
Цього разу ракета влучила у вантажівку, на якій їхала вона. Машина розірвалася на тисячі уламків, і повітря наповнили болісні зойки. Навкруг неї падало шмаття понівеченого металу та людських тіл. Вона ще глибше заривалася в канаву, намагаючись втиснутися в смердючу багнюку. У неї було одне бажання: уникнути смерті, яку несли ці летючі потвори.
Літаки ще раз проревіли над головами, за ними лишився тільки пронизливий свист їхніх турбін, а ракети ще раз розпанахали колону машин. Відлетіли вони так само зненацька, як і появилися, забираючись високо в небо і прямуючи на захід. Сонячні промені осяювали помальовані синьою фарбою зірки на їхніх фюзеляжах.
На мить запанувала тиша, а потім залунали болісні крики: стогони, зойки, благання помочі. Повільно Лейла підвела голову з канави.
На дорозі метушилося кілька чоловік. Вона повернулася поглянути на жінку, яка стрибнула в кювет і впала поруч з нею. То була Соад.
— Соад,— шепнула вона. — З тобою все гаразд?
Єгиптянка повільно повернула до неї голову.
— Здається, я поранена,— сказала вона на диво тихим голосом.
— Давай я тобі допоможу,— сказала Лейла, сунучись до неї.
— Дякую,— прошепотіла Соад.
Вона спробувала підвести голову, але голова важко впала на землю. Через рот і ніс забулькав потік крові, заливаючи під нею землю, а потім її очі розширилися і стали непорушні.
Лейла дивилася на неї. Ще ніколи в житті на її очах ніхто не вмирав, та їй було ясно, що Соад — мертва. Холодні дрижаки пробігли по тілу Лейли. Зусиллям волі вона відірвала погляд і звелася на рівні.
Насилу тримаючись на ногах, вона вибралася з канави. Земля була вкрита уламками. Перед нею лежала відірвана рука. В світлі сонця на одному з пальців засяяв перстень з діамантом. Вона відштовхнула її ногою і пішла до вантажівки.
Від неї залишилося тільки покручене дерево та залізяччя, а навкруги були розкидані понівечені і скалічені тіла. Вона довго тупо дивилася на них, а потім обійшла автомашину спереду. Тіло командира наполовину лежало на водієві, наполовину стирчало з відчинених дверцят. Її спідниця непристойно задралася на її огрядних стегнах.
Краєм ока Лейла помітила якийсь рух. Один з вояків знайшов її руку і стягував з пальця перстень. Коли перстень опинився в його руці, він уважно оглянув діамант і поклав до своєї кишені. Відчувши на собі її погляд, підняв очі.
Вона дивилася на нього мовчки.