Коли після обіду він відпочивав у номері свого готелю, її обличчя все ще стояло перед його очима. Декілька разів він продивився репортажі по телевізору про інауґураційну церемонію в надії побачити її хоч краєм ока, та кут охвату камери був завжди не такий як треба.
Лишався єдиний шанс. На письмовому столі Бейдра лежали запрошення на чотири інаугураційні бали, на кожному з них обіцялася поява Президента. Вона мусить бути на одному з них, подумав він. Та, на якому? Ось у чому заковика.
Відповідь була проста. Він відвідає всі. Якщо Президент може це зробити, то він також.
Розділ десятий
Бейдр міг пробути на кожному балу не більше години. Всі бали були майже одинакові: суцільний натовп і багато галасу, танцювальні майданчики забиті людьми, одні були тверезі, інші напідпитку, одні балакали, інші просто швендяли. Їх об'єднувало те, що вони — демократи і раді знов бути в сонячному світлі після восьми років темряви. З часом Бейдр почав дивуватися, чи в країні зосталося хоч трохи республіканців.
Він прибув на перший бал якраз після того, як Президент поїхав на другий. Він уважно обшарив очима приміщення. До того він ніколи не усвідомлював, як багато у Вашингтоні блондинок, та жодна з них не була тією, яку він шукав. Він підійшов до бару і замовив келих шампанського.
До нього підійшов якийсь чолов'яга і цапнув його за руку.
— Ти його бачив? — збуджено запитав він.
— Кого? — спитав Бейдр.
— Президента, кого ж іще,— відповів ображеним голосом чоловік. — Про кого б іще я питав.
— Я бачив його,— посміхнувся Бейдр.
— Величина, правда ж? — чоловік усміхнувся і відійшов, не чекаючи відповіді.
Бейдр відставив свій келих і вирішив поїхати на наступний бал. Добре було, що їхати недалеко, бо вулиці все ще покриті ожеледицею. Доки він добирався, Президент знову приїхав і від'їхав. Бейдр обстежив приміщення і, не побачивши дівчини, навіть не залишився на келиха.
На третій бал він попав у розпалі танців. По периметру майданчика скупчилися люди, намагаючись щось роздивитися крізь натовп танцюючих.
Бейдр проштовхався вперед. Він поплескав по плечу якогось чоловіка, що стояв спереду.
— Що там діється?
— Президент танцює з якоюсь дівчиною,— відповів чоловік, не озираючись.
З протилежного боку майданчика блимали фотоблискавки. Бейдр став пробиратися в тому напрямі. Коли він проштовхувався, то почув, як одна жінка говорила невдоволеним голосом:
— Чому він не танцює з Джекі?
Він почув обурений голос її чоловіка:
— Він змушений робити такі речі, Мері. Це політика.
— Тоді чому це завжди повинна бути вродлива дівчина? — заперечила його дружина. — Я не бачила, щоб він танцював з однією з нас, хто так тяжко працював на його кампанію.
Бейдр був на краю майданчика. Фотографи та кінооператори лізли один поперед одного, щоб сфотографувати Президента. На мить вони його притисли до колони, та він таки спромігся повз них прослизнути. Навкруг Президента та його партнерші був невеликий вільний простір. Інші танцюристи по суті не рухалися, вони просто човгали ногами і не зводили очей з Президента. Бейдр став і собі роздивлятися його. Президент танцював з його дівчиною.
До серця підступило занудливе почуття гіркоти. Те, як ці двоє сміялися та розмовляли, свідчило, що вони, напевно, знають одне одного досить добре. Надії на те, що можна знайти кого-небудь, кого б вони обоє знали, щоб та особа їх познайомила, згасли. Не дуже-то попросиш Президента Сполучених Штатів познайомити тебе з дівчиною. Опріч того, він теж чув певні балачки про Президента. Здається, з жінками він поводився по-чоловічому.
Доки він спостерігав, музика скінчилася. Відразу їх оточили юрми людей. Фотографи продовжували знімати. Затим Президент повернувся до дівчини і, всміхаючись, щось їй сказав. Вона кивнула, потім Президент повернувся і пішов. Натовп потягся за ним, і наступну мить дівчина стояла майже одна.
Він набрав повні легені повітря і підійшов до неї.
— Даруйте, міс?
Зблизька вона була навіть ще прекрасніша, ніж здалеку.
— Слухаю? — мовила вона ввічливо. У неї був низький голос, з ледь помітним західним акцентом.
— Що ви відчували, танцюючи з Президентом Сполучених Штатів?
— Дивне запитання.
— Як вас звуть?
— Ви журналіст?
— Ні,— відповів він. — Ви добре знаєте Президента?
— Чи не забагато запитань від чоловіка, який стверджує, що він не журналіст.
Він посміхнувся.
— Гадаю, що так. Та я не можу вигадати жодного іншого способу, щоб втримати вас біля себе.