— Ви не сказали мені, що ми летітимемо вашим літаком,— сказала вона.
— А ви мене не питали. Ви спитали лише, чи я впевнений, що буде рейс.
Вона відпила ковток шампанського.
— Смачне. Знаєте, дівчину можна спокусити такими речами.
— Я можу придумати й більші спокуси,— посміхнувся Бейдр.
Літак виїхав на злітну смугу. Вона мимоволі схопилася за його руку.
— При зльоті я завжди нервуюся.
Ніжно тримаючи її за руку, він посміхався.
— Немає потреби тривожитися. У мене на борту два дуже вмілі пілоти.
Крізь ілюмінатор вона подивилася на снігопад.
— Їм майже нічого не видно.
— А їм і не треба бачити,— сказав він. — Цю роботу виконує радар і бортові авіаприлади.
Реактивні двигуни запрацювали, і за хвилину вони вже були в повітрі. Коли літак злетів над снігом і хмарами, в усіяному зірками небі, вона повернула голову і побачила, що її рука все ще лежить у його руці. Вона підвела на нього очі.
— Ви — дивна людина,— сказала вона тихо. — Ви робите так часто?
— Ні,— відповів він. — Для мене це теж уперше.
Вона ще раз мовчки сьорбнула шампанського.
— Чому я? — спитала вона.
У нього були очі такої сині, як нічне небо.
— Здається, я закохався у вас тієї самої миті, коли вас побачив.
Знову підійшов стюард, наповнив їхні келихи і зник. Вона смакувала вино і раптом засміялася. Він подивився на неї здивовано.
— Мені привиділася чудернацька картина,— сказала вона.
— Розкажіть яка.
— У всіх кінофільмах, що я бачила, з пустелі виїжджає шейх, кидає дівчину на свого білого огиря і мчиться галопом у ніч. Чи не робите ви зараз щось подібне?
— Сподіваюся, що так,— посміхнувся він. — Розумієте, я хочу з вами одружитися.
Розділ дванадцятий
Їм випало жити разом три роки, до того як вони побралися. І це сталося лише після народження їхнього першого сина Мухаммеда.
Протягом трьох літ вони були нерозлучні. Хоч у який закуток світу він мандрував, вона їхала з ним. Окрім тих випадків, коли він повертався на Близький Схід. Туди вона не бажала.
— Доки не поберемося — ні,— повторювала вона. — Я не хочу, щоб на мене там дивилися, як на наложницю.
— Ми можемо побратися,— говорив він. — За мусульманським законом мені дозволяється мати чотирьох дружин.
— Чудово,— сказала вона саркастично. — Одружуйся ще з трьома арабськими дівчатами.
— Справа не в тому, Джордано,— відмовив він. — Я не хочу одружитися більше ні з ким. Я хочу мати за дружину тільки тебе.
— Тоді бери розлучення.
— Ні.
— Чому ні? — спитала вона. — Її ти не кохаєш. Ти ніколи не бачишся з нею. А розлучення для мусульманина взяти просто, чи не так? Ти сам про це говорив.
— Ми були одружені за велінням князя. Щоб розлучитися, я повинен отримати його дозвіл, а задля одруження з невірною він його мені не дасть.
— Бейдре, я кохаю тебе,— сказала вона. — І я хочу бути твоєю дружиною. Але твоєю єдиною дружиною. Ти це розумієш? Отак мене виховали. Одною-єдиною дружиною.
Він посміхнувся.
— По суті, це зовсім не важливо. Важливо те, як ти це сприймаєш.
— Тоді гаразд,— сказала вона рішуче. — Ось так я це сприймаю. Змінюватися я не маю наміру.
Він не відповів. Врешті, він не дуже і поривався одружуватися знову. Не тому, що були інші жінки. З того часу як він зустрівся з нею, їх було дуже мало. І то тільки в тих рідкісних випадках, коли їм випадало бути нарізно. Коли вони були разом, він ніколи не відчував потреби в іншій жінці.
Спочатку її батьки були обурені її поведінкою. І тільки тоді, коли Бейдр відкрив значні рахунки з комісійними на ім'я її вітчима, вони стали з ним спілкуватися. Після цього, коли батьки приїздили в Сан-Франциско, вони інколи запрошували їх на вечерю. Та ці вечері завжди були обмежені лише сімейним колом. Ніхто не мав бажання визнавати, що Джордана живе в гріху, а ще до того й з арабом.
Бейдр купив на півдні Франції віллу, і вони проводили там стільки часу влітку, скільки могли. Джордана вивчала французьку мову і стала вправно говорити по-французькому. Рив'єру вона любила. Там було весело і жваво, і люди з'їжджалися туди, щоб добре провести час. А місцевому люду було зовсім байдуже до твого приватного життя. Аби тільки у тебе були гроші і ти міг тішитися радощами життя.
Взимку вони жили в Нью-Йорку, а відпочивали в Акапулько, де він купив будинок, в якому вони провели свої перші вихідні. Часом вони ходили на лижах, та оскільки він не полюбляв холод, намовити його на це вона могла не дуже часто. Кожні три місяці Бейдр повертався на два тижні додому. Поки його не було, Джордана приїжджала до Сан-Франциско і гостювала у батьків. Та завжди, коли наставали два тижні, вона з готовністю зустрічала його в Нью-Йорку чи Лондоні, Парижі чи Женеві, чи будь-якому іншому місці, де він мусив бути у своїх справах.