Щоб розтягувати зашморг часу, «Лір Джет» змінився на «Таємницю Двадцять», потім на «Супер Каравеллу» і нарешті — на «Боїнг-707 Інтерконтиненталь». Тепер він міг покривати далекі відстані без вимушених зупинок, та навіть таким чином через його подорожі їхні розлуки ставали дедалі тривалішими. Завжди було ще одне місце, де він мав неодмінно бути, ще одна непередбачена заковика, розв'язати яку міг тільки він. Їхнє традиційне літо у Франції опинялося на узбіччі, і все частіше їхня величезна яхта, яку вони купили для спільного відпочинку, сиротливо теліпалася на хвилях затоки.
Здавалося, що невдовзі після народження Саміра, їхнього другого сина, їхні любовні ігри припинилися зовсім. Якось уночі, коли вона в своєму розпалі дотягнулася до нього, він узяв її руку і поклав між ними зверху простирадла. Голос його був холодний.
— Дружині робити починання — непристойно.
Вжалена відмовою, вона розплакалася, а потім розлютилася. Ввімкнула світло, сіла в ліжку і дістала сигарету. Вона повільно запалила її і глибоко затягнулася, намагаючись вгамувати себе.
— В чому справа, Бейдре? Чи я вже для тебе більше нічого не важу?
Він не відповів.
— Чи є хтось інший?
Він розплющив очі і, не моргаючи, суворо подивився на неї.
— Немає.
— Тоді в чому ж справа?
Хвилину він мовчав, потім устав з ліжка.
— Я втомився,— сказав він. — Я хочу спати.
Вона подивилася йому прямо в вічі.
— А я хочу трахатися,— грубо сказала вона. — Чи в цьому є щось погане?
— Достатньо того, що ти поводишся як повія,— відповів він. — Тобі не випадає говорити таким чином.
— Тобі б та ще й не знати,— сказала вона ущипливо. — Ти з ними проводиш багато часу.
Його лице потемніло від гніву.
— Те, чим займаюся я,— не твоя турбота.
— Я твоя дружина, а ти не живеш зі мною місяцями. То що ти маєш на увазі, говорячи, що це не моя турбота?
— Коритися волі чоловіка — то є обов'язок дружини.
— Вийшовши за тебе заміж, я не стала другорядною людиною,— кинула вона. — У мене є права і почуття теж.
— Ти забула, що говориться в Корані,— сказав він. — Ти — моя дружина, моя власність, і ти мусиш мати тільки ті права та почуття, які я тобі дозволю.
Вона дивилася на нього широко розплющеними очима.
— Тоді я прошу тебе дати мені розлучення. Я не хочу жити подібним чином.
— Я відкидаю твоє прохання,— сказав він. — Ти будеш жити так, як я тобі повелю.
— Це не середньовіччя,— сказала вона. — Якби ми жили на Близькому Сході, ти міг би замкнути мене в гаремі. Завтра я полечу додому і подам на розлучення.
Його погляд блиснув крижаним холодом.
— Якщо ти це зробиш,— сказав він тихо,— то вже ніколи не побачиш дітей. Ти знаєш, що в мене є така влада.
Голос її затремтів від болю і урази.
— Ти не можеш зробити нічого подібного!
— Я можу і зроблю,— ствердив він рішуче.
Очі їй заслали сльози, говорити вона не могла. Якусь мить він дивився на неї і коли заговорив, у голосі його співчуття не було.
— Ніякого розлучення не буде. На карту поставлено так багато. Я не бажаю, щоб зведення мого сина на трон було зіпсоване скандалом. Тільки не після того, як я приніс таку жертву, щоб він міг отримати таку можливість.
Вона скептично подивилася на нього.
— Яку ти приніс жертву?
— Я зламав свою гордість і попросив дозволу одружитися на невірній, попри всі поради, які мені давали. А всі говорили, щоб я не робив цього кроку. Але я хотів для свого сина трон. Його пообіцяли.
— Але ж я прийняла віру, хіба ні? — вигукнула вона.
— Устами, та не серцем. Якби ти прийняла її воістину, ти б знала своє місце і не піддавала б мої дії сумніву.
Від розпачу вона закрила лице руками.
— О Господи! — простогнала вона.
— До якого Господа ти звертаєшся? — спитав він жорстким голосом. — Свого чи мого?