Через залу він попрямував до фойє. Із стільця біля дверей підвівся слуга і відчинив їх, як тільки Юсеф наблизився.
— Добродій уже від'їжджає? — спитав він.
— Ні. Я подумав, що було б непогано деякий час подихати свіжим повітрям.
Юсеф підійшов до свого авто. З переднього сидіння підвівся водій.
— Чи моя течка все ще в багажнику? — спитав Юсеф.
— Так, сер,— водій пішов до тилу автомобіля і відкрив багажник. Він витяг звідти течку і подав Юсефові. Юсеф хутко поклав у неї відеокасету, замкнув течку і передав водієві.
— Нагадай мені, щоб я забрав, коли увечері приїдемо до готелю.
— Слухаюся, сер.
Юсеф простежив, що водій поклав течку в багажник, і пішов до будинку. Це перевершувало все те, що він планував, перевершувало все те, на що він сподівався. Тепер лишалося чекати слушної нагоди, коли найкраще буде пустити касету в хід.
Він знову плюхнувся на стілець поруч з Вінсентом і підвів очі на екран. Вінсент повернувся до нього і прошепотів:
— Рік створив фантастичного Мойсея, правда ж?
— Так,— відповів Юсеф. — Як ви вгадали, що він так добре зіграє цю роль?
Вінсент повернувся до нього, посміхаючись.
— Я не міг помилитися,— відповів він. — Коли Соломон став зніматися в кіно, він змінив своє прізвище на Салліван. Як же Соломон міг погано зіграти Мойсея?
Юсеф втупився в обличчя Мойсея, яке саме з'явилося великим планом на весь екран. Авжеж. Він дивувався, чому він не помітив цього відразу. У нього було обличчя типового єврея.
Позаду почувся рух. То повернулася Джордана з Ріком. Куточком ока він спостерігав, як вони пройшли через залу до ляди бару і сіли. Він бачив, як Рік глянув через плече на екран і щось їй сказав. Вона засміялася і підняла келих вина, який поставив перед нею бармен.
Юсеф відчув приплив ненависті: «Смійся, сучко! — думав він з несамовитою люттю. — Я тобі покажу. Смійся, підстилка жидівська».
Тепер він знав достеменно, що він збирається зробити зі стрічкою. Бейдр буде вічно вдячний йому за те, як він вберіг його ім'я від того, щоб цілий світ дізнався про те, що його дружина зрадила йому з євреєм.
Розділ шістнадцятий
Лейла глянула на свою матір, що сиділа на протилежному кінці кімнати.
— Я тобі вже не раз говорила, мамо, Хамід — просто приятель і все. Я його серйозно не сприймаю. У мене немає наміру виходити за нього заміж. Він — просто приятель.
Маріам тяжко зітхнула.
— Я не знаю, що з тобою коїться. Він — звичайний собі сирієць, навіть не з порядної сім'ї. Не можу збагнути, що ти в ньому знайшла.
Лейла запалила сигарету.
— Мені треба з кимось спілкуватися.
— Кругом стільки гарних хлопців, з якими ти могла б поговорити. Мій батько сказав, що з ним говорив промисловець Фаваз. Його син — у тому віці, коли пора одружуватися, і він зацікавлений тобою.
— Хто? — саркастично спитала Лейла. — Фаваз чи син?
— Не будь непоштивою. Дід тобі, окрім добра, нічого не бажає.
— Так, як він бажав і для тебе? — ущипливо спитала Лейла.
— То не його помилка,— відповідала, захищаючись, Маріам. — Ніхто з нас не знав, який в тебе батько. Ми все робили вірно. Ніхто не зможе закинути нам за зле.
— Я не бачу причини, щоб закинути зле і моєму батькові,— сказала Лейла. — Очевидно, нікому немає до людини діла до того часу, доки в неї є достатньо грошей.
Маріам обурено похитала головою.
— Я завжди говорила, що ти успадкувала від свого батька більше, ніж від мене. Ти бачиш речі тільки такими, якими їх хочеш бачити. В жодному разі не треба було давати тобі дозвіл їхати до школи в Швейцарію. Єдине, чого тебе там навчили,— перебалакувати матір. Твоя сестра такого не робить.
— Моя сестра тупа! — вигукнула Лейла. — Все, про що вона піклується,— це про свій дім, про своїх дітей та про свої сутички з челяддю.