Потроху почали готуватися до другої зимівлі. Всі запряглися у працю по заготівлі палива, лагодили, перешивали теплий одяг, підраховували запаси харчів.
28 серпня сповнився рік, як «Фока» покинув гирло Північної Двіни і вийшов на морську дорогу. У цей день усім пригадався Архангельськ. Пристань, заповнена народом…
Прощальні вигуки… Музика… Дзвін у соборах…
Всього лише рік! А здається, це було давним-давно.
На відзначення річниці Сєдов відмінив усі роботи.
— Ми не могли і не сила була потрапити на Землю Франца-Йосифа, — сказав він, зібравши усіх своїх супутників. — Але, попри невдачу, що спіткала нас, ми все ж таки не сиділи згорнувши руки і виконали багато робіт, цінних для науки і вітчизни…
Сєдов говорив тихим, задушевним голосом. Так розмовляють між собою друзі, втішаючи один одного в нещасті. Сєдов розумів, що учасникам експедиції важко залишатися тут на другу зимівлю, і хотів підбадьорити їх.
Сєдов говорив про дружбу, про силу колективу. Багато труднощів довелося всім їм подолати. Вони змогли це зробити лише завдяки згуртованості, взаємній виручці. І якщо в майбутньому вони будуть діяти за законом «один за всіх, всі за одного», то ніякі злигодні їм не страшні. Коли вже так трапилось, що зла природа готує їм другу зимівлю на Новій Землі, — вони зустрінуть її, як личить мужнім морякам, і виявляться гідними прапора, який майорить на щоглі їхнього корабля.
Сєдов замовк. Деякий час усі мовчки дивилися на велике полотнище рідного прапора, що тріпотів на вітрі…
Вночі пішов дощ. Він лив без перерви весь наступний день, потім ніч і наступний день. Несподівано потепліло. Потім повіяв вітер…
Дощ і вітер зробили те, про що так мріяли зимівники.
Рано вранці 3 вересня здалеку раптом почулися глухі удари. Далекий гуркіт усе наближався, ставав голоснішим…
Зимівники висипали на палубу. Напружено почали вдивлятися в далину, прислухатися до наростаючого гуркоту. І раптом крижана кора, що вкривала море, наче ожила.
Це далеко, у відкритому морі, розходився сильний шторм. Великі хвилі почали ламати крижини, кришити, пересувати їх з місця на місце. Крижини тріскалися зі дзвоном і скреготом, наповзали одна на одну, у тріщинах вирувала, кипіла каламутно-зелена вода. Тріщин ставало все більше. Вони розбігались на всі боки, ширшали. Затамувавши подих, стояли зимівники на палубі.
Але ось «Фока» здригнувся раз, другий, біля його бортів заплескалася вода, і він почав розмірено і плавно погойдуватися на хвилі.
Радісне хвилювання охопило зимівників.
Нарешті сталося те, чого вони так жадібно чекали. Від щастя вони не могли вимовити й слова. Лише обіймались, тисли один одному руки, цілувались, У декого на очах з'явились сльози.
По небу швидко пропливали гнані вітром хмари. Сонце то потопало в них, то з’являлось у просвітах. Крижини кружляли, розповзались на всі боки. Все ширшими ставали розводдя. І хмари, що пробігали по небу, то вкривали їх своєю тінню, то, тікаючи геть, відкривали дорогу сонячним зайчикам, і ті весело скакали по чистій, відкритій воді.
Деякий час крижини тицялися об корабель, але поступово хвилі відносили їх все далі й далі.
Крига скресла! А ввечері того ж дня, наче проснувшись від тривалого важкого сну, «Фока» розвернувся і, розсовуючи гострими грудьми плавучі крижини, рушив уперед…
Сєдов вирвався з крижаного полону!
Розділ 5
Знову на північ
ершого дня пройшли зовсім мало — не більше милі. З’єднані крижини перетнули «Фоці» дорогу. Простояли три доби. Потім сходився дужий вітер, крижини трохи розступились. «Фока» рушив далі. Вітер стих, і крижини знову зімкнулись. Знову простояли чотири доби. Чекали на нове просування крижин. І лише на п’ятий день остаточно розімкнулись крижані лещата, і «Фока» вирвався на широкий океанський простір.
Курс: Земля Франца-Йосифа — мис Флора.
Там, на мисі Флора, Сєдов розраховував поповнити запаси вугілля. На «Фоці» його залишалось не більше тонни. Але Георгій Якович знав, що ще в 1901 році адмірал Макаров відвідав Землю Франца-Йосифа на своєму криголамі «Єрмак» і на всякий випадок влаштував на мисі Флора склад вугілля.
…Легко, без всяких перешкод «Фока» швидко прямує на північ. Але чим далі на північ забирається корабель, тим повільнішим стає його біг. Все частіше зустрічаються на шляху важкі крижини. Канали у кризі замерзають. І Сєдову доводиться боротися з крижинами за кожний крок корабля.
Знову Сєдов беззмінно, вдень і вночі, несе вахту. Забравшись у бочку, прикріплену до щогли, він спрямовує «Фоку» на штурм крижаного бар’єра: