Від тісноти, від постійної вогкості, від того, що харчувались солониною, у багатьох зимівників почалась цинга. Почали пухнути десна, вкриватися ранками, кровоточити, порозхитувалися зуби.
Цинга — страшна хвороба. Якщо з самого початку її не припинити, почне вона косити людей.
Не на жарт стурбувався Сєдов, коли довідався, що серед зимівників є хворі. Негайно викликав кока і наказав йому взяти з непорушного запасу сушене м’ясо, овочі і готувати для хворих м’ясні бульйони і овочеві вінегрети.
Уже через кілька днів хворі відчули деяке полегшення. Але необхідно було покласти край хворобі. Найвірніший засіб проти цинги, особливо якщо хвороба ще не запущена, — харчуватися свіжим м’ясом. Але де роздобути його?
Сєдов знав, що в цих місцях взимку ведмеді блукають біля відкритої води. Що, коли спробувати дійти до відкритого моря? Або знайти де-небудь ведмежий барліг?
На початку грудня встановилась гарна погода. На чолі невеликої групи мисливців Георгій Якович вийшов на ведмежий промисел. Морозець був не міцний — градусів 20. Повний місяць часто виглядав із-за хмар, освітлюючи дорогу. Без особливих труднощів знайшли велику ополонку.
Недалеко від неї побачили ведмежі сліди. Очевидно, зовсім недавно тут прошкандибав великий ведмідь. Сніг ще не встиг запорошити відбитки його кігтистих лап. Трохи далі натрапили на сліди ще двох ведмедів.
Настрій у мислівців піднявся: натрапили на ведмежу стежку! Вирішили тут поставити намет: незнайомий запах привабить ведмедів, і їх гаряче зустрінуть…
Цілу добу чекали мисливці, але жодний ведмідь не з’являвся. Тоді розділились на дві партії. Частина залишилася чатувати звірів біля намету, а Сєдов і ще один зимівник вирушили шукати барліг.
Багато годин проблукали Сєдов і його супутник у темряві. Знялася хуртовина. Вітер здіймав хмари снігу і валяв з ніг. Довелось ставити намет і шукати в ньому притулку. Хуртовина трохи вщухла. Втомлені мисливці міцно заснули.
Але відпочинок був короткий. Крізь сон Сєдов відчував, ніби він лежить не в спальному мішку, а в крижаній ванні. Він почав мацати довколо себе і раптом зрозумів, що намет занурюється у воду.
Георгій Якович швидко виліз з мішка, розбудив товариша.
— Ведмеді? — запитав той спросоння.
— Швидше! Швидше! Тут не до ведмедів! Ще, чого доброго, потонем!..
Потрібно було поспішати, поки не тріснула і не провалилася під ними крига. Речі збирали, вже стоячи по коліна в воді.
На морозі мокрий одяг зразу вкрився кригою. Як назло місяць заховався за хмари. Навколо була непроглядна пітьма. Мандрівники йшли навмання. Проблукавши багато часу, приєднались нарешті до першої партії мисливців. Відпочивши, всі вирушили до зимовища. Півдня брели до нього. Зимівники, що вийшли назустріч мисливцям, з їхнього похмурого вигляду зрозуміли, що полювання було невдалим. Але ніхто не був розчарований. Всі щиро раділи, що товариші щасливо повернулись. Присутність Сєдова всіх підбадьорювала.
— Поки Георгій Якович з нами, — говорили зимівники, — нам нічого не страшно!
З малих літ загартований у праці і нестатках, Георгій Якович визначався фізичною силою й витривалістю. Коли доводилось допомагати собакам тягнути навантажені нарти, Сєдов одним з перших впрягався в них. Інші, пройшовши деякий час, змінювались, а Сєдов наче не знав утоми. Треба було переносити вантажі — Сєдов сам виконував роботу за двох, а то й за трьох. Ніхто не міг за ним встигнути і під час піших переходів.
— Справжній скороход! — захоплювались зимівники, спостерігаючи, як легко Георгій Якович перебирається через тороси, перестрибує з крижини на крижину.
Все, за що б не брався Сєдов, він робив легко і весело. Все виходило у нього без зайвої метушні, чітко і до ладу.
Одначе останнім часом зимівники почали помічати у рухах свого начальника якусь млявість. Він вже не так легко справлявся з великими переходами, частіше, ніж раніше, зупинявся на відпочинок, без запалу брався за роботу і вже не так весело лунав його голос. Довго просиджував у своїй каюті. І якщо хтось ненароком заходив до нього, то завжди заставав Георгія Яковича на ліжку.
Як би хотів Сєдов приховати від товаришів, що він хворий! Багато разів під час подорожі приховував Георгій Якович своє занепокоєння і побоювання за веселим жартом. Але цього разу нічого не міг вдіяти.
Важкий смуток охопив усіх на кораблі. Намагались не шуміти, розмовляли пошепки. А коли на деснах Георгія Яковича помітили кілька червонуватих плям, всі дізналися, що цинга не пощадила і їхнього начальника.
М’ясо! Потрібне свіже м’ясо! Всі, хто був здатний тримати в руках зброю, вирушили на полювання. Вночі, при світлі ручних ліхтарів, пощастило виявити ведмежі сліди. Пішли по них. Після багатьох пригод добрались до барлогу — вбили великого ведмедя…