Через кілька днів Сєдову стало трохи краще. Він почав виходити з каюти. Але важкі думи не залишали його. Георгій Якович розумів, що його хвороба може згубно вплинути на зимівників. Міцний і здоровий, він об’єднував усіх навколо себе. Люди вірили йому, готові були йти за ним. Якщо він зляже — все розсиплеться.
Скільки разів у минулому бувало так: занедужає начальник — починається розбрід серед учасників полярних експедицій, падає дисципліна, порушується порядок. У людей послаблюється воля, вони втрачають впевненість у перемозі — і кінець кінцем сніги і крига Арктики хоронять їх…
Ні, ні! Сєдов не допустить цього в ім’я великої мети, що постала перед ним! Він скаже моїм супутникам, що готовий іти до полюса. Це сколихне всіх, підбадьорить. Підготовка до походу на полюс займе час. Так пройде найважча пора зими. У середині лютого полюсна партія покине «Фоку». Ті, що залишаться на зимовищі і чекатимуть повернення групи, що вирушила на полюс, підготовлятимуть корабель до зворотного плавання. Всі будуть чекати і працювати, маючи перед собою ясну і чітко визначену мету.
Про своє здоров’я Сєдов не хоче замислюватись. Він вірить у свої сили. У поході, весь час перебуваючи на свіжому повітрі, він поздоровішає. У дорозі, безперечно, траплятимуться ведмеді, полювання на них дасть свіже м’ясо, а воно — найкращі і найвірніші ліки від цинги…
Новій, 1914 рік зустрічали при світлі північного сяйва. Усе небо палало яскравими сполохами. Наче велетенські завіси з пухнастою бахромою, зіткані з різнокольорових променів, спускались з неба. Вони не висіли нерухомо, а весь час колихались, то розширювались, то звужувались. Вогненні промені безперервно міняли свої фарби, неначе розсипались по всьому небосхилу, згасали і спалахували знову. Таємниче світло падало з неба, освітлюючи крижаний, простір, велетенську скелю, що звисала недалеко від «Фоки», і корабель, запорошений снігом.
Довго стояли зимівники, милуючись грою барв північного сяйва. На Новій Землі їм не раз доводилося спостерігати сяйва, але таке вони бачили вперше.
Новий рік зустріли гарно. Прикрасили каюти, випустили новий, святковий номер журналу «Кают-компанія», приготували смачний обід. Але тих радощів, що були в минулому році, все-таки не було.
За обідом Георгій Якович виголосив промову. Попри всі намагання, голос його звучав не так, як звичайно. Він закликав до згуртування, говорив про силу колективу, про мету, що стояла перед експедицією, і нарешті оголосив про своє рішення вирушити до полюса не пізніше 15 лютого.
Як і передбачав Сєдов, його повідомлення сколихнуло зимівників. Життя на «Фоці» пішло швидкими темпами. Всі посилено готували полюсну партію до походу. У ці дні всі члени експедиції побували в каюті Сєдова.
Кожному хотілось супроводжувати свого начальника на полюс. Георгій Якович віддав перевагу двом матросам: Олександру Пустошному і Григорію Линнику.
Цього ж дня у кубрику був зачитаний про це наказ.
«Поздоровляю названих молодчаг із сміливим рішенням, — писав Сєдов. — Впевнений, що вони чесно виконають свій обов’язок на користь батьківщині і науці».
Уся команда одностайно вирішила: звільнити Пустошного і Линника від усіх палубних робіт.
— Ми без них упораємось, — заявили матроси. — Нехай вони бережуть свої сили для полюса!
А Сєдов наказав перевести їх на посилене харчування.
Тепер усі дні були зайняті підготовкою до походу. Лагодили нарти, підбирали кращий теплий одяг, перешивали і припасовували його так, щоб зручно і легко було в ньому йти. Заготовляли запаси харчів. Складали все в гумові мішки — на той випадок, якщо нарти проваляться у воду.
І всі з хвилюванням слідкували за здоров’ям Георгія Яковича.
Кожна поява Сєдова на містку була святом.
— Георгій Якович вийшов на прогулянку! — передавали матроси один одному.
— Георгій Якович сьогодні цілий день на ногах, — раділи зимівники. — Напевно, поправлятися почав начальник!
І ніхто з зимівників не підозрював, що саме в ці дні Сєдов записав у своєму щоденнику: «Пишу накази і листи додому. Все це, можливо, посмертне…»
Нарешті настало 15 лютого. Ранок був похмурий. Віяв легенький вітерець. Термометр показував мінус двадцять градусів.
Сєдов вирушив на розвідку. Повернувся біля одинадцятої години. Нещодавня буря намела кучугури. Сніг ще не встиг злежатися, але все-таки можна було йти. За наказом Сєдова всі зібрались у кают-компанії. Черговий, хвилюючись, почав читати останній наказ начальника.