— Спробуй іще це, — сказала Сюзанна. — Груші-дички, просто неймовірні!
Підійшла до батька й зашепотіла:
— Може, вони — інопланетянки, які прибули, щоб урятувати Землю.
Тоді запитала у сестри Леонори:
— Можете пояснити мені краще, що воно таке, ота ваша пермакультура?
Гектор закотив очі під лоба.
— Я могла б говорити про це годинами, ця тема мене дуже захоплює. Назва походить від «permanent agriculture», тобто «стале сільське господарство». Скажімо, йдеться про перший метод спостереження за природою та її особливостями. Знаєш, природа — вона дуже мудра; вона — найкраще джерело ідей для розробки та створення сільськогосподарських екосистем, — але не лише їх! — які б мали такі самі характеристики диверсифікації, стабільності та пристосовуваності, що й природні екосистеми.
— Я нічого не второпав, — признався Джованні, покрутивши головою.
— Ти вмієш їздити на велосипеді?
— Звичайно.
— От бачиш, у цьому й полягає принцип: залишатися у рівновазі навіть під час руху. Такими мають бути здорові екосистеми: у постійній еволюції, але й у рівновазі. Я наведу тобі приклад: здорова екологічна система не виробляє відходів, тому що в ній усе переробляється і використовується повторно.
— Виходить, на Землі немає ніякої рівноваги, — зауважила Сюзанна.
— На жаль, немає.
— Але ж ми всі повинні їсти, одягатися, мати житло, подорожувати, мати телефон і купу інших речей. То що ж робити? — запитала дівчинка.
— Звісно, у людей безліч потреб, — як природних, так і культурних, — і проблема полягає в тому, яким чином їх задовольнити. Користуватися природою бездумно чи задовольняти власні потреби, залишаючись у гармонії із системою, яка дає тобі змогу це робити? Це означає піклуватися про землю, але й дбати про стосунки між людьми. А для цього насамперед слід навчитися спостерігати за речами навколо під іншим кутом зору. Приблизно так, як це роблять діти. Тепер зрозуміло?
— Не дуже, — відповів Джованні.
— Ти маєш рацію, це нелегко пояснити. Однак мушу тобі подякувати, адже я тепер подумаю, як можна пояснити зрозуміліше. Дай мені кілька днів, я спробую навести інші приклади, що допоможуть тобі зрозуміти.
— Гадаю, я зрозумів; це як у школі. Замість того, щоб кожному давати окреме завдання, краще б надати учням можливість працювати гуртом, а насамперед — спокійно. Тоді кожен зможе вільно висловлювати свою думку і застосовувати свої найкращі знання та навички, щоб допомагати іншим... А вчителі замість цього інколи на нас навіть не дивляться, — поскаржилася Сюзанна.
— Так і є. Якби все було так просто, ми б до такого не дійшли. Найпростіші речі якраз найважче зрозуміти.
— Я дуже сподіваюся, що мама скоро приїде, — пробурмотів Джованні. — Я так за нею сумую!
32
Позашляховик ковзав по воді — по тому, що залишилося від мосту, перш ніж його затопило. В голові Елени шуміло від суперечливих думок — зрештою, як і у всіх інших, як і в Ґвідо, який сидів поряд, як у Гектора, який чекав на неї невідомо де. Можливо, щоб попросити пробачення, а можливо — щоб розпрощатись. Але вона не могла з ним так просто розпрощатися. Не зуміла б. Було б добре навчитись інколи прощатися назавжди, користатися словом «кінець». Це — кінець світу. Так і є, оця фраза постійно лунала в її голові, але той кінець був занадто великим і катастрофічним, щоб усвідомити його. А от щоб розкласти все по полицях у її житті, вистачило б кількох маленьких кінців. Кінця довгого важкого дня, кінця пустопорожньої дружби, кінця стосунків, від яких не було користі, кінця телефонної розмови із завзятим балакуном. Тому що кожен кінець несе в собі новий початок. Ніщо не може початися, поки спершу щось інше не закінчиться.