— Мені подобаються троянди, — сказав Джованні.
— Ти молодець, — похвалила настоятелька, провівши рукою по його голові, — нам слід навчитися щодня захоплюватись дивами природи. Ми повинні споглядати довкілля інакше. Ми, дорослі, вже давно осліпли, а от ви...
— А як можна споглядати довкілля інакше? — запитала Сюзанна.
— Це — правильне запитання, а з правильних запитань якраз і починається дорога до науки. Насамперед слід бути допитливим, брати до уваги й вивчати те, що на перший погляд здається не вартим уваги. Треба намагатися уявляти речі інакше, перевести потяг на іншу колію, як сказала б Урсула К. Ле Ґуін. Так і є, тобі треба почитати її книжки, я впевнена, що вони тобі дуже сподобаються. Ось цим ми й намагаємося тут займатись. Тобто ми тут — під особливим наглядом, викликаємо підозри.
— Зі мною теж таке трапляється, — пробурмотіла Сюзанна, — у школі. А ще моя мама, мої подруги на вечірках гадають, що ми тільки всім заважаємо, морочимо їм голову, мелемо дурниці. Отоді я починаю нервуватися і хочу набити всім пики.
— Погані справи, я розумію. Однак доведеться тобі навчитися стримувати свої емоції, особливо ще й тому, що ти — дівчинка. У хлопців є право гніватись, а нас негайно записують до числа тих, хто помиляється.
«Звісно, — подумав Гектор, — спільнота такого типу може бути винятково феміністичною». Однак не міг не визнати, що абатиса таки має рацію. Коли Сюзанна намагалася відлупцювати тих двох хлопчаків, Гектор пишався нею, схвалював її сміливість, але попередив доньку, що хлопці почали б вважати її небезпечною, а коли чоловіки відчувають страх, вони здатні на найганебніші вчинки. Що може бути більш хибним, аніж дорікати власній дочці за її мужність, за її ідеалізм?
Мати-настоятелька вийняла з-під свити книжечку в жовтій обкладинці і простягнула її Сюзанні.
— Не турбуйся, ніякий це не молитовник. Це початок великої мовчазної революції. Ми зобов’язані культивувати надію на те, що ситуація може кардинально і ґрунтовно змінитися. До того ж виникає нагальна потреба у серйозній аргументації в дискусії проти твоїх наклепників.
Настоятелька показала їм сад-ліс, де фруктові дерева росли в симбіозі з іншими деревами, кущами, в’юнкими рослинами, травами та грибами.
— Ось у чому секрет наших фруктів, — промовила вона з гордістю, — рослини й дерева захищають одне одного, краще переносять спеку і тропічну зливу, як оце тепер. Я ось дам вам спробувати желе з диких суниць — справжня смакота і покращує настрій. Цьогорічне має вже бути якраз готовим. Вибачте, але від цієї вологості у мене геть розболілися кістки й суглоби, треба негайно йти на сухе, — завершила розповідь вона.