Площа Аббаса була місцем найбільших подій і найгучніших святкувань, оскільки саме там вперше розташувався цирк. Місто відзначило прибуття цирку Хелу барабанами, трубами, валторнами та масовою процесією. На площі встановили великий намет, звідки вирушили розкішні рекламні процесії в супроводі духової музики та традиційної гри на барабанах на чолі з двома блазнями й ліліпутами.
Коли Маріка повела його в цирк із Сальвою та її братами й сестрами, він здивувався, побачивши диких тварин: лева, тигра та слона. Але найбільше вразила сцена, від якої його серце забилося, коли Махасен аль-Хелу стрибнула на спину коня, а той мчав галопом. Раніше йому й на думку не спало, що жінка може їздити верхи з такою силою, легкістю й спритністю. Площа Аббаса була місцем, де Махасен аль-Хелу злетіла, щоб делікатно влаштуватися на спині коня, наче в неї були крила!
Незважаючи на те, що Мідхат любив Ісмаїлію, хлопця останнім часом охопило нове почуття, якого він не міг позбутися. Він добре знав, що насправді нікому ніде в цьому прекрасному місті не належить. Відчуття, правду кажучи, не було для нього новим, оскільки він також «дезорієнтувався» в сільській місцевості, а тут воно посилилося. Чи була його дезорієнтація на міських вулицях одним із симптомів усвідомлення, чи це його спосіб уникнути цього? Маріка не була його справжньою матір’ю. І Ніса не була його справжньою матір’ю. І яку роль відіграв у цьому високий красивий чоловік, який ігнорував його існування? Чому Салем не дав йому шансу полюбити себе?
Хлопець схопив Маріку за руку, вона повернулася до нього й усміхнулася. Мідхат сидів ліворуч від неї, зосереджено спостерігаючи за цирковими сценами й реагував, як і всі інші діти — кричав, заходився від сміху або підстрибував зі свого місця, щоб краще побачити Махасен аль-Хелу зі своїм конем. Хлопчина був найбільш схвильований серед усіх і дорогою додому стискав Маріці руку. Вона плекала надії, що рішення поїхати з нею в Ісмаїлію не виявиться швидкоплинною фантазією Мідхата, і що він прагне залишитися й не повертатися до своєї родини. Жінка не очікувала, що її план справді спрацює. «Ця дитина — гірський хлопчик, — попередила її Ніса. — Йому буде важко з тобою». — Маріка запитала, що вона має на увазі. «Я маю на увазі, що він самотній, — відповіла Ніса. — Він не ладнає з людьми». — А він досі тут із нею, приріс до жінки.
Будучи хворим, в гарячці, єдине, що полегшувало хлопцеві страждання, коли він лягав й клав голову їй на коліна. Але раз у раз, коли Салем гнівався, хлопчик наповнювався острахом і завмирав, не рухаючись, поки дядько лупцював його. Мідхат очікував, поки чоловік стомиться лупцювати й піде, щоб потім зламатися й заплакати і безперервно скиглити. Думка про покарання дуже страшила його, і він благав Маріку не допустити знущання.
— Будь ласка, нехай вас Аллах благословить, — благав Мідхат. — Не дозволяйте йому відправити мене назад у село.
— Не хвилюйся, — відповідала Маріка. — Ніхто не зможе забрати тебе в село, поки ти зі мною.
Але це слово «поки» справді лякало. Усі, крім цієї дитини, мали нахил поводитися так, ніби все триватиме вічно. Маріка сама трималася за Салема й навіть не замислювалася про можливість їхнього розлучення. Вона не брала в голову, що Салем — бабій і міг кинути її заради іншої жінки, або що він міг узяти другу дружину. Вона безперечно довіряла їхньому коханню. Але часто їй приходило в голову, що Салем був старшим за неї на двадцять років. Що б вона зробила, якби він пішов від неї? Тоді б вона могла забути про ці хвилювання, хоча б на певний час.
Вона була так само збентежена, коли її батьки вирішили продати все, чим володіли в Абу Кабірі, вийти на пенсію в Ісмаїлії й жити біля неї. Можливо, сім’я возз’єдналася, але їхній переїзд до Ісмаїлії нагадав їй, що до всіх приходить старість. Вони обідали в неї щоп’ятниці. Салем повертався після п’ятничної молитви з фруктами, і всі вони чекали на нього, перш ніж розсістися навколо великого столу. Але Маріка не почувалася спокійно під час родинного возз’єднання й улагодженого життя. Їй часто спадало на думку, що все це швидкоплинне.
Потім з’явився Мідхат. Він шукав притулку й опіки, і вона якось приросла до нього, адже він був малий і потребував довготривалого догляду. Вона взяла на себе величезну відповідальність та несла її одна, оскільки Салем не приймав хлопця.
Жінка була прив’язана і до Салема, і до Єгипту. Вона закохалася в Мансур і Абу Кабір, хоча життя в останньому було дуже обмеженим. Батьки іноді возили її в Заказік. Вони ходили по магазинах, потім обідали в ресторані, але вона ніколи не бачила в цьому сенсу. Якось вона поїхала з батьками до Греції відвідати тітку в Міконос, але спокуси переїхати туди не виникло. Це була не дуже приємна подорож. Вони швидко оглянули Атени перед тим, як попрямувати до Міконоса на човні. Хвилі розгойдували човен і здіймалися аж до спини, ніби хотіли потопити їх. Маріка думала, що морська хвороба доконає її. Тітчина хата виявилася дуже скромною, і їм треба було провести там два тижні.