Усе це стало майже зрозумілим хлопцеві, бо ж у сюжеті було багато малозрозумілого для нього. Включно з поглядами християнства щодо того, як Пафнутій відчував утіху від тіла жінки уві сні, і як він чіплявся за це тіло, — у християнстві таке вважалося тяжким гріхом. Але подібні речі також можуть трапитися з мусульманином під час сну, і все, що йому потрібно буде зробити, коли він прокинеться, — це звернутись до Бога з проханням захисту від проклятого диявола, і це наразі все. Мідхат зрозумів, що пережив ті самі почуття, що й монах, коли продавчиня парфумів приходила до нього в снах, і він торкався її тіла й відчував, що згрішив, але не шукав порятунку в Бога, щоб спастися від клятого диявола. Навпаки, хотів, аби йому так поталанило, щоб продавчиня приходила постійно. Чи не перебільшували християни це почуття провини? І що взагалі означала ця пристрасть? Що було гріхом? Це були питання, на які, на його думку, він знайшов відповідь, але насправді це тільки здавалося, адже більш глибокі відповіді повністю ще не усвідомлював.
У той самий період йому на очі потрапив ще один роман — «Пасторальна симфонія» Андре Жіда. Незабаром стало зрозуміло, що він дуже нагадує роман про Таїс. У ньому розповідалося про священника, який допоміг незрячій дівчині, яку він знайшов настільки занедбаною, позбавленою опіки й нездатною спілкуватися з іншими, що вона стала розумово неповносправною, і її життя все більше нагадувало життя тварини. Священник вважав, що релігійний обов’язок і любов до Христа зобов’язують його врятувати дівчину від такого жалюгідного життя й надати їй освіту. Він досяг успіху: дівчина, розквітла, почала говорити, оволоділа мистецтвом спілкування з іншими. Вона платонічно любила свого опікуна, обожнювала природу, намагалася насолоджуватися її красою, хоча не могла її бачити, й оволоділа грою на музичному інструменті та почала опановувати уроки Христа. Зрештою, завдяки операції, зір повернувся до неї, але опікун заплутався, оскільки почав змішувати любов дівчини до Христа зі своїм бажанням. Він змагався за її любов зі своїм сином і обидва намагалися сподобатися їй, але дівчина та її молоде кохання в кінцевому підсумку обрали чернече життя. Священник у «Пасторальній симфонії» був Пафнутієм з роману «Таїс». Обидва, по суті, однакові й уособлювали те, що здавалося перебільшеною вірою в уособлення зла серед християн.
Бажання повернути «загублену вівцю» було пасткою в обох випадках і початком небезпечної подорожі до зла. Тему потрібно було досліджувати в Біблії і в бібліотеці Салема був примірник цієї книги. Хлопець не заспокоївся, доки не прочитав повністю цю велику книжку в гарній палітурці. Це означає, що він закінчив читати Старий Заповіт, потім перейшов до Нового Заповіту й знайшов приклад загубленої вівці. Однак він не зупинився на досягнутому, оскільки не міг протистояти пориву, ані відмовитися від цієї читацької лихоманки, яка охопила все його єство. Так він прочитав чотири Євангелія та Діяння Апостолів, Послання та Книгу Об’явлення. Коли він дійшов до останньої сторінки, йому стало шкода закривати книгу. Він сподівався, що подорож триватиме вічно. Читання Нового Заповіту не зайняло багато часу, але він витратив майже рік на читання Старого Заповіту, який здебільшого вважав нудним і важким для розуміння. У ньому було багато такого, що відвертало, та водночас багато чого дуже вразило хлопця. Йому подобалося читати псалми, «Книгу Йова», «Пісню пісень» і «Плач Єремії», але він не схвалював ті зображення пророків, які суперечили оповіді Священного Корану.