Одного разу Баюмі привів із собою футболіста Хашема, воротаря. Він мав протистояти хуліганам з «Братів-мусульман» або кому іншому, якщо б ті намагалися переслідувати його друзів. Баюмі не міг зашкодити Баю, а Емад був високим, але «дурним», Мідхат з Ісмаїлії був «сонним». Школа кишить хуліганами: футболістами, волейболістами, гімнастами. У класі була група цих хуліганів, які залишились на другий рік. Вони сиділи на задніх рядах і обмінювалися сигналами через вікно з помічником комісара поліції або з дружиною прокурора щоразу, коли вчитель починав писати на дошці. Під час уроку вони передавали одне одному еротичні твори, зокрема «Щоденники Єви».
Так утворилася група з чотирьох друзів. Вони зустрічалися майже щодня, разом поглинали інформацію з газет, викладених на Бурі, і в кімнаті, яка ніколи не бачила сонячного світла, обговорювали те, про що дізналися вдень. А коли Ханія надсилала одну зі своїх смачних страв, відбувалося святкування. Були й інші причини для святкування, як-от попрасувати сорочки. Раз на рік костюми відвозили на прес для прасування. Оскільки вони не могли дозволити собі відправити й сорочки на прасування, то клали манжети та зволожені коміри на гаряче скло гасової лампи. Решту сорочки не потрібно прасувати, оскільки вона буде прихована під піджаком. Іноді вони залишалися на ніч в одній кімнаті, коли їм було ліньки повертатися додому. Стелили солом’яні килимки на землю, а хлопець, чия це була кімната, спав на одномісному ліжку, яке називали сефарі. Ліжко, яке було настільки твердим, що можна зламати ребра, оскільки його основа була з дроту. Який же був щасливий чужинець з Ісмаїлії із цим гуртом друзів навколо нього! І як він, урешті-решт, страждав разом із ними! Ще коли він був сам, ще коли не зустрів друзів, Абу Кабір часто шокував і викликав огиду своїми дорогами, забитими брудом і фекаліями, як тварин, так і людей. І все ж Абу Кабір не переставав дивувати хлопця щасливими відкриттями.
Одного ранку, на початку навчального року, з’явилася дівчина, з книжковою сумкою, щільно притиснутою до грудей, а на голові в неї був незвичний берет. Зелений берет в Абу Кабірі? Берет в Ісмаїлії не був дивиною, адже були англійські жінки-новобранці та дівчата-іноземки. Однією із фотографій, яку Сальва подарував йому, була її фотографія у формі дівчини-скаута, з шарфом, зав’язаним на шиї, і в береті. Але в Абу Кабірі... Ніколи за мільйон років.
Він спостерігав за цією дівчиною, коли вона йшла до школи. Хлопець прагнув побачити її світле, сяюче обличчя, повні груди, густу косу чорного волосся, а її хода була ознакою самоповаги. Відтепер Мідхат почав чекати, коли вона пройде повз щоранку так само, як і раніше чекав Ібтісам, тільки ця дівчина була гарніша. І він насолоджувався перевагою бути єдиним, хто спостерігав, як вона проходить повз, поки не з’являлися його друзі. Якби залишилися ночувати в його кімнаті, усі вони в кінцевому підсумку чекали б її біля вікна, кожен стверджував, що вона повернулася або всміхнулася тільки йому. Якби ж тільки вона справді всміхнулася чи повернулася до них! Вони так хотіли вірити, що це так! Товариші назвали дівчину лейтенанткою за її ходу, але вони не помічали страждань свого друга, не розуміючи, що дівчинка в береті запалила темряву його самотнього існування й змусила забути про почуття огиди й жертви в цьому мерзенному вигнанні.
Він недовго супроводжував її поглядом, перш ніж кількість шанувальників, які дивилися з вікна, збільшилася. Моральний дух Мідхата досяг дна, коли його вразила жовта лихоманка. Захворюванню передували симптоми, які включали втрату апетиту, виснаження, пожовтіння обличчя та очей. Лікар пояснив пацієнту, що причиною хвороби могла бути їжа, яка була заражена через близькість до людських фекалій. «У нас цього багато», — відказав пацієнт. З мечеті зливали каналізацію на низинні поля редьки, яка росла й процвітала й продавалася на сусідньому ринку. Навіть удома шейх Хайрат часто не міг швидко дістатися до ванної кімнати (через хворі на поліомієліт ноги), і тому по дорозі капали фекалії та сеча. Це був Абу Кабір, місто бруду й фекалій, яке він мав любити.