— Зараз не час, сину Сакіни. Стули пельку та їж.
— Припини грати у футбол і зосередься на навчанні, — порадив йому Емад.
— Дівчата — це те, що відволікає його від навчання, а не футбол, — мовив Мідхат.
Потім запанувала тиша, коли з горщика підняли кришку й усі, як завжди, розпочали трапезу. Ледве Хашем допив останній ковток, як знову відкрив рота.
— У мене болить нога, сучі сини.
Але Баюмі змінив тему:
— Розкажи нам, що сталося з Амаль.
За словами Хашема, з «лейтенантом» все йшло добре. Він зустрічав її, коли вона знаходила привід вийти надвечір, наприклад, повчитися зі шкільною подругою або відвідати свою заміжню сестру. І кожен раз вони сповідували свою вірність і відданість. Сестра Амаль, благослови її Аллах і продовжи їй дні на землі, прикриває її.
— Це те, що ти завжди говориш кожній дівчині на початку. Любов досі чиста, чи що? — запитав його Емад.
— Ні, цього разу по-справжньому, — відповів Хашем. — Клянуся всемогутнім Аллахом, що я з нею найкраще поводжуся.
— Найкраща поведінка? Який невдаха, — критично відказав Мідхат. — Незабаром вона тебе зненавидить. Вона скаже собі: «Що це за виправдання для чоловіка? Він не просить поцілунку й не помацає рукою».
Баюмі і Мідхат лежали в тіні одного з купе потяга «Дельта».
— Є дещо, що я тобі не розповів про історію Заказіка, — сказав Баюмі.
— Яка історія Заказіка? — здивовано запитав його Мідхат.
— Історія тієї проклятої ночі, коли я висунув ногу в темряві, — відповів Баюмі.
Мідхат згадав його розповідь, і пошкодував, що дозволив другові впустити цю історію у свою голову.
— Чесно кажучи, моє сумління вбиває мене, і я заслуговую на те, щоб мене били черевиком, — сказав Баюмі. — Я маю на увазі, що люди, які мене приймають, щедрі зі мною, а потім я приходжу й обдурюю господиню та нападаю на їхню дочку? Зрештою, ця дівчина була їхньою дочкою.
Мідхат намагався зменшити його страждання:
— Ну, дівчина теж була неправа. Вона повинна взяти на себе половину відповідальності або три чверті її. Ти висунув ногу, ти нічого не мав на увазі, і твій намір був чистий. Натомість, вона взяла й схопила її? І родина теж винна. Ніби вони ніколи не чули про священний хадис: «Чоловік ніколи не буває наодинці з жінкою, щоб диявол не був для них третім». Що робити, якщо молодий чоловік і молода жінка одні в темряві? Як вони могли дозволити своїй дочці спати в одній кімнаті з таким молодим чоловіком, як ти? Вони знали, що вона ще молода. А молодий чоловік твого віку... це лихо, яке чекає, щоб статися. Вони поклали паливо прямо біля вогню.
— Вони не винні, — відказав Баюмі. — Будинок був переповнений, і вони не знали, що я злочинець і сучий син.
— Це була помилка, і це сталося, — зауважив Мідхат, намагаючись змусити його почуватися краще. — Я думаю, тобі слід попросити в Аллаха прощення і забути про все.
— Я не можу забути, — пробурмотів Баюмі.
Мідхатові друзі завжди відверто розповідали про свої бажання та авантюри. Але він приховував свої таємниці. Ніхто з них не знав, що він нерішуче й сором’язливо фліртував з дівчатами в провулках Абу Кабіра. І що він збирався розповідати? Йому не було чим пишатися. Успіх у будь-якому випадку завжди вислизав від нього, оскільки почуття завжди були нерозділеними. І він нікому не розповів про побоювання чи питання, які хвилювали з тих пір, як почув, що пан Абдельразік згадав людину на ім’я Декарт. Це було питання, пов’язане з дияволом, який обдурив його й змусив засумніватися в усьому, включно з математикою, і змусив думати, що все наше життя було нічим іншим, як мрією. А також це було пов’язано з ідеєю Бога милостивого, який не дає своїм слугам заблукати й рятує їх від лещат лукавого. Отже, тоді була боротьба між Богом і дияволом. ...але Бог є творцем диявола... Він відповідає за зло? Від цієї думки треба шукати притулок у Бога.
Шейх Саїд вважав, що диявол переслідував його в мечеті. Це була маячня та нісенітниця, якій більше ніхто в селі не вірив. Але Коран визнає існування диявола, як визнає існування джинів, і добрих, і злих. Тож коли присутність диявола була реальною, а коли — ілюзією? Певно, диявол утрутився між Баюмі й молодою дівчиною. І яка була різниця між цими двома випадками? Так само предмет математики хвилював його... Він не сумнівався щодо дисципліни, яку вважав найкращою і своєю улюбленою з наук. У минулому йому було дуже важко розуміти алгебру, і він ніколи не міг із нею впоратися. Так було, поки він не зустрів містера Шейкера, учителя математики в кабінеті мистецтв. Смаглявий чоловік із Верхнього Єгипту став другом, тому що в них обох було спільне хобі: живопис. Учитель використовував олійні фарби, а учень малював гуашшю, вони обмінювалися ідеями та коментарями. Одного разу студент набрався сміливості.