допоки не проллється кров.
— Не переймайся цим, Баюмі. Дездемона не зраджувала Отелло, щоб заплямувати честь і кров. Це був чоловік, який з’їхав з глузду від сліпих ревнощів.
Але Баюмі проігнорував заперечення свого друга й продовжував, поки вони не досягли околиць Аббасії.
— Я маю на увазі, що я ніколи не наближався до Найви. Вона сама прийшла до мене. І саме вона почала говорити й бути дружньою та люб’язною... І асоціації могли б почати розгортатися... Я маю на увазі дівчину... я ж тобі розповідав, що в Заказіку вона схопила мене за ногу.
— Баюмі, будь чесним. Ти торкнувся її пальцями ніг.
— Клянуся Всемогутнім Аллахом, я нічого не мав на увазі, — сказав він на знак протесту. — А що, якби я торкнувся її кінчиками пальців? Це означає, що вона повинна схопити мою ногу? Вона могла почекати, щоб зрозуміти, що то було. Вона могла прикинутися, що спить, і дозволити справі зійти нанівець. Вона та, хто почала першою. Добре, добре. Потім наступного дня вона йде і поводить себе так, ніби ми не знаємо один одного? Тому я боюся...
— Ану, чоловіче, чого ти боїшся? Ти зводиш мене з розуму. Ти маєш на увазі пекельний вогонь?
— Ні, не тільки це.
— Тоді що?
— У випадку, якщо той простий рух, який випадково виник в темряві, є...
Друг перебив його, сміючись:
— ... хустка Дездемони й поява Кармен у житті дона Хосе. Це буде кінець усіх нас.
Баюмі прокинувся одного дня опівдні, схвильований і агресивний. Він напав на одного зі своїх сусідів по квартирі та махнув ножем перед іншим, який прийшов розірвати бійку. Усі четверо зібралися й били його, поки не втомилися руки. Потім Баюмі лікувався за допомогою електрошокової терапії, лікування було ефективнішим, ніж було необхідно. Його хвилювання закінчилося, йому на зміну прийшов стан абсолютного спокою й повної інертності, тож Баюмі більше не міг зосередитися й продовжувати навчання. Наче його розум вирішив відійти й покинути тіло. Він повернувся до Хахії, щоб померти серед своєї родини. Вони сказали, що в нього був крововилив у мозок.
Їх було четверо в Абу Кабірі, і всі вони мріяли поїхати разом до Каїра. Але Хашем покинув світ, перш ніж залишити Абу Кабір; Емад стомився й вирішив кинути навчання, коли втратив надію на успіх; і Баюмі був у Каїрі недовго, перш ніж повернувся в Хахію і знайшов місце свого останнього спочинку. Отже, намисто розірване, намистини розсипались, друзі розлетілися врізнобіч, покинули його, і залишився один мрійник, який продовжував шукати притулку в Чайковському, наче це був алкоголь.
Доказ
В абсолютній нічній тиші безшумно пливе космічний корабель, його двигуни приглушені. Раптом cпускається телескоп із очима, спрямованими на планету під назвою Земля. Він хоче дослідити цих земних істот, що звуться людьми. Що він бачить? Щойно з’являються перші зображення, двигуни ревуть і загоряються червоні вогні. З центрального процесора чути хрипкий голос: «Я не в змозі обробити ці дані». Космічний корабель — це ти; його тіло, що пливе в просторі, — це твоє тіло; очі телескопа — це твої очі; і ти інопланетянин, який подорожує в космосі й має намір дослідити життя на Землі. Тиша абсолютна, окрім шелесту вітру над твоїм металевим тілом. Що ти бачиш? Я бачу в нічному небі тремтіння, ніби швидке сяйво. А потім дивишся, що відбувається. Ось оголені тіла — одні з них падають на інші, потім їхні стегна зустрічаються, а потім прикріплюються одне до одного. Що відбувається? Що за дива? Я нічого не розумію. Обладнання вибухне, якщо ця дивна поведінка продовжиться. Він не знайомий із цими звичаями. Чому одні з цих істот їздять на інших? І що означають звуки, які є накопиченням нявкання, гавкоту, ревіння, іржання, крику, шипіння, воркування та сміху, що нагадує плач? Або плач нагадує сміх? Я не можу бути впевненим. Через деякий час зображення — ті самі образи — починають здаватися відразливими. Хіба я не казав вам, що жителі цієї планети — ні що інше, як собаки чи мерзенні мавпи? Тоді гуркіт і ридання посилюються. Але неймовірний шум не приховує віддаленого голосу людини, яка шепоче: «Відкрий мені чашечку своєї квітки, бо я хтива бджола».
Тоді ознаки розуміння починають матеріалізуватися. Подивіться, як щока падає на щоку, а губа чіпляє губу, а нога обертається навколо ноги, і тіло стає близьким до тіла. Хто той дурень, який відмовляється приєднатися до цього зібрання? Якщо це зброя, то візьми мене з собою, занурюй мене в себе, просунь мене між собою...
Мідхат прокинувся мокрий від поту й задихаючись. Його розбудили власні крики: «Візьми мене з собою...». Каріма кинулася до нього: «Усе добре, тату? Тобі щось потрібно?»