— Він був розлючений, — заперечив Мідхат. — Ревнощі засліпили його, але це були ревнощі коханця.
— У кохання є свій сезон або пори року, які пізніше зникають, наче їх ніколи не було, — гірко відповіла жінка.
— Моя любов до Салема ослабла, коли материнський інстинкт опанував моє тіло. Потім любов повністю зникла, коли він забрав тебе від мене. І ніби цього йому було замало, він підштовхнув тебе до того жалюгідного шлюбу. Ти потрапив у лапи Санії та її лукавого батька. Єдине, що нас тримало разом, це життя під одним дахом. Я стала самотньою, коли він захворів. У ці роки він почав поводитися, як перелякана дитина. Мені доводилося змушувати його пити ліки, і він плакав. Мені довелося розкривати його щелепи, щоб влити йому ліки. Знаєш, чому він лякався?
Мідхат похитав головою.
— Він знав, що я його ненавиджу, — сказала вона. — І боявся, що я його отрую. Чи можеш ти уявити?!
— Звідки ви це знаєте? — запитав він її.
— Одного дня, коли вже хворів, до нього приїхала родина. Вони зібралися біля його ліжка, а я залишила їх і пішла на кухню. Коли я повернулася, я почула, як він скаржився їм, що Маріка хоче його отруїти. Навіть тоді він тримався за життя й не хотів помирати.
На мить вона перестала говорити.
— Він не єдиний чоловік, який боявся, що дружина його отруїть, — зауважив Мідхат.
Вона запитала його, що він мав на увазі.
— Нічого, — відповів він.
Маріка знову почала говорити тихим голосом:
— У нього була довга й запекла битва зі смертю. Він по-різному намагався заспокоїти мене, наче прожив би довше, якби зробив мене щасливою. Все зруйнувалося, коли він помер. Я опинилася повністю відрізана, «зірвана з дерева», як ви кажете в Єгипті. Ти був єдиним, що в мене залишалося на всьому світі, тому я прийшла до тебе, — промовляючи, вона піднесла хустку до очей. — І ось ти зараз хочеш піти.
Коли в околицях виголошували досвітню молитву, Маріка поглянула на годинник і сказала:
— Пора спати.
— Ваші слова вкрали весь сон із моїх очей, — мовив Мідхат. — Я думаю, після того, що ви сказали, мені доведеться скасувати свою подорож.
— Я не можу перешкодити тобі робити те, що ти хочеш. Тобі справді потрібно змінити атмосферу після випробування, яке ти пережив. Тож їдь до Відня.
Маріка зібралася йти, але затрималася:
— Ти знаєш історію Богородиці Марії. У неї був наречений — тесля Йосип — але вона не вийшла за нього заміж, а завагітніла Ісусом, коли була незайманою... Їй судилося бути матір’ю, коли вона була ще незайманою. Отже, яке значення має ця історія? Я знаю, що твоя віра слабка.
Він намагався протестувати, але вона перебила його:
— Я не прошу тебе вірити в цю історію — вірити чи не вірити, це твоя справа, але ти маєш розуміти її значення. — Вона пояснила: — Це означає, що роль жінки не закінчується сексуальними стосунками. Вона насамперед жінка. Це те, що історія хоче сказати віруючим і невіруючим, і це те, чого Салем не зрозумів, тож ти розумієш зараз?
Вона раптом змінила тему:
— Але чому саме Відень? Ти жив у багатьох містах, то чому б не поїхати, наприклад, у Париж, Мюнхен чи Будапешт?
Він не відповів, бо не знав сам, чому обрав Відень. Після того, як Маріка залишила його на самоті, Мідхат усміхався, розмірковуючи: «Ці греки! Вони екстремісти. Вони не змінилися з часів Гомера. Вони безжальні, коли йдеться про любов чи ненависть. І все повинно мати трагічний вимір». Потім йому спало на думку інше, що історія Салема та Маріки буде гарною темою для роману.
Він стояв на площі Стефана, навпроти собору, споглядаючи голубів, які визирали зі щілин у стінах церкви та посідали на її виступах. Ранковий вітерець хвилювався, і Мідхат глибоко зітхнув. Ось він, живий і здоровий... Він таки втік. Цього ранку площа була майже порожня від перехожих. Була субота, і місцеві ще спали. Він двічі обійшов собор. Маріка мала рацію, турбуючись про те, що він заблукає... і як легко було заблукати. Любов швидкоплинна, як вона сказала. Їй було нелегко, коли почуття від першого й останнього кохання почали розвіюватися. Усе йде до забуття — це була істина, про яку він думав, коли згадував своє дитинство в селі Кассим. Тоді можна було помітити ознаки занепаду, разом із погіршенням стану сіри... Там більше не прийматимуть вірян або мандрівників, яким треба заночувати, чи поетів, які декламували старі епоси. З часом стан погіршився, адже ті, хто відповідав за його утримання, померли, останніми з них були його бабуся Зейнаб і його дядько Закі.