— Ну, я буду радий, якщо мій годинник іще цокатиме за п’ять років, — сказав Фред.
— Що, секс по інтернету дається взнаки? — поцікавився Суніл.
— Та бодай його чорти вхопили! Одне марнотратство! На одному сайті я цілих два тижні спілкувався з жінкою з Лісабона — справжньою красунею. А коли я запропонував нарешті зустрітися та зайнятися сексом, вона спробувала втюхати мені квартиру у Флориді! А потім узагалі мені прийшов лист від якогось Полірованого Адоніса, який попереджав мене, що це й не жінка зовсім, а одноногий пуерторіканець Рамірес.
— А два інші сайти?
— Єдина жінка, яка погодилася зі мною зустрітися, виглядала як моя бабуся Елсі, яка ховала ключі в панталонах. Звісно, вона була мила і все таке інше, але така вже стара, що я навіть хотів спитати, де вона ховає ключі.
— Не здавайся, Фреде, — підтримав Марк. — Може, ти просто не там шукаєш?
— Ключі? Та ні, я вішаю їх коло дверей.
Дафна розповіла, що хоче вийти на пенсію та поїхати за кордон.
— Тут холодно — у мене суглоби ниють.
Лінн збиралась отримати диплом магістра філософії. Ми всі обмінялися порожніми поглядами, намагаючись не виказати того, що всі думали, — вона працює в супермаркеті. Чи комісійному магазині.
— Ну ти просто Кант, — спробував пожартувати Вільям.
Ніхто не засміявся. Він зніяковів та відкинувся на стільці. Мабуть, тільки я почула, як Наташа видала щось схоже на «ха-ха», наче Нельсон із «Сімпсонів».
Спочатку Суніл не хотів брати участь у бесіді. А потім сказав, що подумав — і хоче через п’ять років бути одруженим.
— Мені здається, що минулі два роки я просто не дозволяв собі жити. Не дозволяв нікому зблизитися зі мною через те, що сталося. Бо навіщо взагалі з кимось зближуватися, якщо втратиш його? Та якось я задумався, чого взагалі хочу від життя, — і зрозумів, що хочу мати кохану людину. Бо треба ж жити далі, правильно? Треба мати якесь майбутнє.
Відтоді, як я почала сюди ходити, це була найдовша промова від Суніла.
— Це дуже оптимістично, Суніле, дякую, що розказав.
Джейк розповів, що збирається в коледж, — він хотів вивчитися на аніматора, а я замислилася, що буде з його батьком. І надалі буде намагатися спати з жінками, щоб заглушити біль втрати? Чи почне щасливе життя з оновленою версією? Мабуть, друге. Потім я задумалася про Сема і про те, чи не надто ми поквапилися з серйозними стосунками? А якщо це не стосунки — то що тоді? Бо, вочевидь, це таки стосунки. Хоча якби мене зараз запитали, то я б не змогла точно відповісти, стосунки це чи ні. Чи не зіграли пошуки Лілі роль дешевого клею, що так швидко нас зв’язав? Що взагалі пов’язує нас, окрім мого падіння з даху?
Дві дні тому я зайшла на станцію швидкої по Сема й поговорила з Донною, поки він збирав речі.
— Не грайся ним.
Я розвернулася — подумала, що не розчула. Вона спостерігала, як розвантажують машину швидкої.
— Він хороший. — Вона потерла ніс. — Дійсно хороший хлопець. І ти подобаєшся йому.
Я не знала, що на це відповісти.
— Це правда. Він говорив про тебе — зазвичай він узагалі про жінок не говорить. Не кажи йому, що я щось казала тобі, добре? Я просто… він хороший — я просто хотіла тобі це сказати. — Вона підняла брови та кивнула мені, наче щось підтверджуючи.
— Щойно помітила, що ти не у своєму танцювальному костюмі, — зауважила Дафна.
Почувся гомін — інші теж помітили.
— Тебе що, підвищили?
Я виринула зі своїх думок.
— О, ні-ні. Мене звільнили.
— І де ти тепер працюєш?
— Та поки що ніде.
— Але на тобі ж…
Того дня я вдягла коротке чорне плаття з білим комірцем.
— А, та це просто сукня. Це не форма.
— А я подумала, ти влаштувалась у тематичний бар для секретарок. Чи французьких прибиральниць…
— Фреде, досить.
— Ти не зрозумієш. У моєму віці вислів «куй залізо, поки гаряче» треба сприймати буквально. Мені ще ерекцій двадцять лишилося.
— У декого стільки й не було ніколи.
Ми замовкли, щоб дати час Фреду та Дафні погиготіти.
— Так а що далі? У твоєму житті наче настали зміни? — поцікавився Марк.
— Ну, мені запропонували іншу роботу…
— Правда? — Усі зааплодували, і я навіть зашарілася.
— Ну так. Це добре. Але я збираюся відмовитись. Уже те, що мені запропонували, означає, що я наче рухаюся вперед.
— А що ж за робота? — спитав Вільям.
— Ну, є там одна вакансія в Нью-Йорку.
Усі витріщилися на мене.