Я справді дуже хочу у Вас працювати. Якби дитина мого колишнього роботодавця не опинилась у біді, я б тієї ж миті прийняла Ваше запрошення. Я не звинувачую її, бо це було моє рішення і я справді хотіла допомогти їй. Але я б хотіла сподіватися, що якщо в майбутньому Ви знову будете шукати когось, то згадаєте про мене.
Я знаю, що у Вас багато справ, але я просто хотіла Вам це сказати.
З повагою,
Луїза Кларк
Я й сама не знала, що роблю, але це хоча б щось. Я натисла «Надіслати», і тієї ж секунди в моєму житті наче знову з’явилася мета. Я побігла у ванну, відкрила воду в душі, скинула одяг, плутаючись у штанях, і застрибнула під гарячі струмені. Намилюючи голову, я почала думати про майбутнє. Треба поїхати на станцію швидкої, знайти Сема і…
Подзвонили у двері. Я вилаялася та накинула рушник.
— З мене досить, — заявила мама.
Я ніяк не могла второпати, що це дійсно вона стоїть у мене на порозі з великою валізою. Я щільніше закуталась у рушник — з волосся й досі крапало на килим.
— Чого досить?
Вона ввійшла та зачинила за собою двері.
— Досить твого батька. Він дорікає мені за все, що я роблю. Я просто хочу трохи часу для себе — а він вважає мене чи не повією! Так що я сказала йому, що поїду сюди — влаштую собі перерву.
— Перерву?
— Луїзо, ти навіть уявити не можеш! Він бубонить і бубонить без упину! А я теж не залізна! Усім можна змінюватись — а мені ні?
Я наче раптом стала учасницею бесіди, що триває вже не одну годину. Десь у барі.
— Коли я почала вивчати феміністичну свідомість, мені здавалося, що все це дещо перебільшене. Патріархальний контроль над жінками — та ще й на підсвідомому рівні? Це занадто. Але насправді все набагато гірше. Твій батько просто не може уявити, що я можу бути кимось поза спальнею та кухнею!
— Ох…
— Що, занадто відверто?
— Є трохи.
— Поговорімо за чаєм. — Мама пройшла в кухню. — До речі, так дійсно краще. Хоча, може, сірий — і не найкращий вибір. Занадто вже блідий. А де чайні пакетики?
Мама сиділа на дивані та студила чай, виливаючи на мене свій розпач. Я намагалася не думати про час. За півгодини Сем починає зміну. Звідси до станції швидкої двадцять хвилин. Але тут мама щось вигукнула та затулила вуха руками, і я зрозуміла, що сьогодні точно вже нікуди не поїду.
— Знаєш, як це душить, коли тобі постійно кажуть, що ти ніколи не зможеш змінитися? Ніколи, до кінця свого життя! Бо ніхто не хоче, щоб ти змінювалася! Знаєш, як жахливо застрягнути в такій ситуації?
Я енергійно закивала. Я знала. Хто-хто, а я точно знала.
— Я думаю, що тато не хотів би, щоб ти так почувалася. Послухай, я…
— Я навіть запропонувала йому піти у вечірній коледж. Узяти якийсь цікавий йому курс — реставрація антикваріату чи малювання з натури. Я ж навіть не проти, якщо він буде роздивлятися там голих натурниць! Я думала, ми зможемо вдвох розвиватися. Саме такою дружиною я намагалася бути. Дружиною, яка не забороняє роздивлятися голих жінок, якщо це заради мистецтва. Але він лише каже: «Нащо воно мені треба?» Наче це в нього клята менопауза! Тараторить лише про ті кляті неголені ноги! Господи, який же він лицемір! Знаєш, яке в нього самого волосся в носі, га?
— Н-ні…
— А я тобі розкажу! Він міг би тарілки ним витирати! Я вже п’ятнадцять років кажу підстригти його, а він поводиться, як дитина! «Ти щось маєш проти?» Певно що ні! Бо це частина його, він же людина! Усе це волосся в носі! А ось якщо в мене ноги не схожі на дитячий зад, то він поводиться так, наче я заросла, як Чубакка!
За десять хвилин шоста. Через півгодини Сем виїжджає на чергування. Я зітхнула та загорнулась у рушник.
— І… скільки ти плануєш тут жити?
— Ну, я не знаю. — Мама ковтнула чаю. — Обід дідусю приносять із соціальної служби, так що мені тепер не треба постійно бути вдома. Може, лишусь на декілька днів. Ми ж непогано провели час минулого разу, еге ж? Можна завтра завітати в туалет до Марії. Як було б чудово!
— Так, чудово.
— Ну добре. Я ляжу на вільному ліжку. Де в тебе вільне ліжко?
Щойно я підвелася, знов подзвонили у двері. Я відчинила, очікуючи побачити якусь доставку піци. Натомість побачила Тріну з Томом. А за їхньою спиною — батька з руками глибоко в кишенях, наче в непокірного підлітка.