Усередині я вся здригнулася від болю. Хоч як я хотіла вірити їй, мені довелося визнати, що ця версія історії звучить, наче страшна правда. Вілл і сам дивився на своє життя з новою ясністю й визнавав, що жахливо поводився з жінками, коли був молодий. («Я був цілковитим кретином», — казав він.)
Таня казала далі:
— А потім, місяці через два, я зрозуміла, що вагітна. У мене завжди була страшенно безладна менструація, я й гадки не мала, що пропустила вже дві — було аж надто пізно. Я вирішила зберегти дитину — і народилась Лілі. — Вона знов підняла підборіддя, наче готувалася захищатись. — Не було сенсу повідомляти його — після всього, що він сказав і зробив.
Моя кава вже давно вихолола.
— Не було сенсу?
— Він чітко дав мені зрозуміти, що не хоче мати зі мною нічого спільного. Він би вдав, що я зробила це навмисне, щоб його затягти у шлюб, або ще щось.
У мене від подиву впала щелепа, і я її закрила.
— Ви… Місіс Готон-Міллер, вам не здавалося, що він мав право знати? Що він захотів би познайомитися з дочкою? Незважаючи на те, що між вами сталося?
Вона поставила чашку.
— Їй шістнадцять, — зауважила я. — Коли він помер, їй було чотирнадцять чи п’ятнадцять. А це доволі довгий проміжок часу…
— У неї вже був батько — Френсіс. Він дуже добре до неї ставився. Ми були сім’єю. Ми сім’я.
— Я не розумію…
— Вілл не заслужив права її знати. — Ці слова повисли між нами в повітрі. — Він був сволотою, зрозуміло? Вілл Трейнор був егоїстичною сволотою. — Вона прибрала пасмо волосся з обличчя. — Звичайно, я й гадки не мала, що він потрапив в аварію. Мене це страшенно шокувало. Але, якщо чесно, не думаю, що це щось змінило б.
Мені знадобилася приблизно хвилина, щоб я знову могла говорити.
— Змінило б. Для нього б змінило.
Вона кинула на мене колючий погляд.
— Він убив себе, — говорила далі я, і голос трохи затинався. — Вілл обірвав своє життя, бо не мав жодної причини його продовжувати. Якби він знав, що в нього є дочка…
Вона звелася на ноги:
— Е, ні. Ні. Ви цього на мене не повісите, міс Як-Вас-Там. Ви не змусите мене відчувати відповідальність за смерть того чоловіка. Ви що, думаєте, у мене без того проблем у житті мало? Якби вам довелося пройти хоча б через половину того, що випало мені… Ні, Вілл Трейнор був жахливою людиною.
— Вілл Трейнор був найкращою людиною в моєму житті.
Вона окинула мене оком з ніг до голови.
— Ну, в це я можу повірити.
Ніколи не думала, що зможу відчути таку моментальну неприязнь до когось. Я підвелася, щоб піти, коли почувся голос:
— Отже, батько навіть не знав про мене.
Лілі нерухомо стояла у дверях. Таня Готон-Міллер побіліла. Згодом, опанувавши себе, вона сказала:
— Я берегла тебе від болю, Лілі. Я знала Вілла дуже добре — і не була готова проходити разом з тобою через приниження, намагаючись умовити його стати частиною стосунків, яких він не хотів. — Вона поправила зачіску. — І тобі давно вже час кинути цю жахливу звичку підслуховувати.
Я більше не могла цього слухати. Виходячи з дверей, я почула нагорі якісь крики, а потім сходами злетіла пластикова вантажівка та розбилася на друзки десь унизу. Через поруччя глянуло занепокоєне обличчя — можливо, філіппінське. Я почала спускатися сходами.
— Куди ти йдеш?
— Вибач, Лілі. Ми… ми іншого разу поговоримо, добре?
— Але ти майже нічого не розповіла про тата.
— Він тобі не батько, — мовила Таня Готон-Міллер. — Френсіс змалечку робив для тебе набагато більше, ніж Вілл зробив би будь-коли.
— Френсіс мені не батько, — проревла Лілі.
Згори долетіли звуки чергової аварії та схвильований жіночий голос, який щось кричав незнайомою мені мовою. Іграшковий кулемет обстрілював повітря крихітними снарядами. Таня взялася за голову: