— Власного сина?
— Саме так! Бо ми — ми слухаємо його! Звісно, я не маю права розповідати про те, що чую на зустрічах. Але він сам тобі ніколи того не скаже — бо він лише підліток! Він абсолютно нещасний — і не тільки через втрату мами, а й через те, що ти ніяк не припиниш проводити половину міста через своє ліжко!
Я вже кричала, затиналася, махала руками. Самір разом із братом спостерігали за мною крізь вітрину. Начхати. Може, в мене більше й не буде можливості все це сказати.
— Так, я знаю, я була досить дурною, щоб стати однією з тих жінок! Але для нього — і для мене — ти сучий син, так і знай. Саме через це я з тобою не розмовляю! І ніколи не розмовлятиму!
Він потер голову.
— А ми зараз говоримо про Джейка?
— Звісно, ми говоримо про Джейка! Скільки взагалі в тебе синів?
— Джейк мені не син.
Я витріщилась на нього.
— Джейк — син моєї сестри. Мій племінник.
Мені знадобилося декілька секунд, щоб це усвідомити. Сем уважно на мене дивився — брови насуплені, наче й сам намагається щось зрозуміти.
— Але… ти ж по нього приїздиш… Він живе з тобою…
— Я забираю його по понеділках, бо його батько на зміні. І він зі мною не живе — він іноді в мене ночує.
— Джейк… не твій син?
— У мене немає дітей. Принаймні я про них не знаю. Хоча зізнаюся, що твоя історія з Лілі змушує іноді замислитися.
Я згадала, як він обіймав Джейка, та прокрутила в голові з десяток наших розмов.
— Але я ж бачила вас тоді… коли ми вперше зустрілися… Ти його обійняв… а коли ми розмовляли, він закотив очі, наче… — Сем схилив голову. — Господи… так ті жінки…
— З тими жінками спав не я.
Ми стояли посеред вулиці. Самір уже навіть вийшов на поріг, щоб на нас витріщатися. До нього приєднався ще один його брат. Усі люди на зупинці теж на нас дивилися. Сем кивнув на двері.
— То що, може, тепер поговоримо всередині?
— Так-так… Ой… я не можу. Я, здається, забула ключі.
— А запасні?
— У квартирі.
Він провів долонею по обличчю та глянув на годинник. Було ясно, що він страшенно втомився. Я позадкувала на крок.
— Так, їдь додому. Поговоримо завтра. І — вибач.
Дощ посилився до справжньої літньої зливи. Дорогою вже струменіли цілі потоки води. Самір із братами по той бік вулиці сховались у крамниці.
Сем зітхнув, глянув у небо, а потім знов на мене.
— Постривай-но.
Він позичив у Саміра велику викрутку та повів мене до пожежної драбини. Я двічі посковзнулася на слизькому металі, і він притримав мене рукою. Від його дотику мене прошивало чимось гарячим. Коли ми дійшли до мого поверху, він встромив викрутку в раму вікна та почав штовхати її вгору. Вона доволі швидко подалася.
— Ось і все. — Він руками підняв раму та повернувся до мене з дещо осудливим обличчям. — Надто легко як для самотньої жінки в цьому районі.
— Ти не схожий на самотню жінку.
— Та я серйозно.
— Семе, все нормально.
— Ти не розумієш. Я просто хочу, щоб ти була в безпеці.
Я спробувала всміхнутись, але мої коліна трусились, а долонями я трималася за слизькі поруччя. Я пройшла повз нього до вікна непевною ходою.
— Ти в нормі?
Я кивнула. Він узяв мене під лікоть, допомагаючи залізти у вікно моєї квартири. Я ввалилася на килим, чекаючи, доки мені покращає. Я вже дні чотири не спала нормально, тому зараз почувалася півмертвою від утоми — раптом гнів та адреналін, що підтримували в мені життя, зникли.
Сем заліз усередину та зачинив за собою вікно, роздивляючись поламаний замок. У коридорі стояла темрява, дощ приглушено дріботів по даху. Сем покопирсався в кишенях і серед різного мотлоху відшукав невеличкий цвях. Ручкою викрутки він забив його під кутом так, щоб із вулиці ніхто не міг відчинити вікно, а потім важко підійшов до мене та простягнув руку.
— Ось чому так добре бути будівельником на півставки — завжди десь у кишені є цвях. Ну давай. Якщо сидітимеш тут — так і не встанеш ніколи.
Йому прибило дощем волосся, і шкіра виблискувала краплями у світлі коридору. Він підняв мене на ноги, і я поморщилася від болю.
— Що, стегно?
Я кивнула.
— Якби ти тільки вчасно казала… — зітхнув він.
Під очима від утоми пролягли тіні. На зовнішньому боці лівої руки красувалися дві довгі подряпини. Що там у нього сталося минулої ночі? Він зник на кухні, почувся звук відкритого крана, і за мить він повернувся зі склянкою води та двома таблетками.