— Привіт. — Він затулив собою вхід, тримаючи сумку з харчами в одній руці та ящик з інструментами в другій.
— Господи, та ти ж просто втілення всіх жіночих бажань!
— Полички, — повідомив він без жодної реакції. — У тебе не вистачає поличок.
— О так, продовжуй…
— А ще нормальної їжі.
— Ось і оргазм.
Він розсміявся та поставив ящик у коридорі. Коли ми зрештою припинили цілуватися, він пішов на кухню.
— Може, сходимо в кіно? Там уранці пусті зали — хоч якісь привілеї від того, що працюєш у нічну зміну, еге ж?
Я подивилася на екран телефону.
— Тільки ніяких кривавих фільмів. Кров мені вже набридла, — продовжив він і глянув на мене. — Що? Що таке? Я зруйнував твої плани щодо «Зомбі — пожирателі плоті — 15»? Що?
Я спохмурніла.
— Ніяк не можу вийти на зв’язок із Лілі.
— Ти ж казала, вона поїхала додому.
— Поїхала. Але не відповідає. Думаю, вона дуже на мене розізлилася.
— Та її ж друзі тебе обікрали! Це ти маєш злитися!
Він почав розвантажувати продукти: салат, помідори, авокадо, яйця, трави. Усе це поступово заповнювало мій майже порожній холодильник. Я почала писати ще одне повідомлення, і він глянув на мене:
— Ну годі вже. Може, вона просто загубила телефон? Десь у клубі. Або в неї немає грошей на рахунку. Ти ж знаєш цих підлітків. Ну або ж просто в неї немає настрою. Дай їй час розібратися зі своєю нервовою системою.
Я взяла його за руку та зачинила холодильник.
— Ходімо, я дещо тобі покажу. — Його очі спалахнули якимось світлом. — Та ні, зіпсований же ти чоловік. Із цим доведеться трохи почекати.
Сем стояв на даху та роздивлявся навколо.
— І ти не знала про це?
— Гадки не мала.
Він сів на лавку, я — поруч. Навколо нас усюди були квіти.
— Я почуваюся просто жахливо. Я звинуватила її в тому, що вона зруйнувала все, до чого торкалася. А вона тут створила все це.
Він переступив через кущики помідорів та труснув головою.
— Ну тоді давай поїдемо з нею поговоримо.
— Правда?
— Тільки спочатку пообідаємо. Потім сходимо в кіно. А потім поїдемо до неї додому — так вона точно не зможе тебе проігнорувати. — Він підніс мою долоню до своїх губ. — Не хвилюйся. Садок — це добре. Значить, у неї в голові не зовсім смітник.
— Як тобі вдається завжди зробити так, щоб мені стало краще?
— Ну, просто я не люблю, коли ти сумна.
Я не стала казати, що сумною я буваю, лише коли його немає поруч. Я не могла сказати, якою щасливою він мене робив, бо боялася. Мені подобалося, що в холодильнику тепер є їжа. Що я по двадцять разів на день перевіряю телефон, чекаючи на його повідомлення. Що я згадую його оголене тіло на роботі, коли в залі порожньо, — правда, потім мені доводиться терміново думати про поліроль для підлоги чи касові чеки, щоб щоки не червоніли.
«Пригальмуй, — казав мені голос у голові. — Ви надто швидко зближуєтеся».
Він м’яко глянув на мене.
— У тебе така гарна усмішка, Луїзо Кларк. Це одне з декількох сотень того, що мені в тобі подобається.
З хвилину я дивилася йому в очі. Ох і чоловік! А потім ляснула себе по колінах та весело проголосила:
— Ну що? У кіно?
Зал був майже порожній. Ми сіли поруч в останньому ряді — тут хтось відламав підлокітник. Сем годував мене попкорном зі стаканчика, що розмірами більше нагадував відро для сміття, а я намагалася не думати про його важку руку в мене на нозі, бо це серйозно заважало стежити за сюжетом.
Ми дивились американську комедію про двох не схожих один на одного копів, яких випадково сприйняли за злочинців. Не те щоб кіно було дуже смішне, але я все одно сміялася. Сем підніс до моїх губ величезну брилу солоного попкорну — я взяла її до рота й раптом захотіла вкусити його за палець. Він глянув на мене і повільно похитав головою.
Я ковтнула попкорн і прошепотіла:
— Ніхто ж не побачить.
— Я вже застарий для такого, — відповів він.
Я повернулася до нього в спекотній темряві та почала цілувати. Відерце попкорну впало на підлогу, і його рука повільно обійняла мене за талію.
І тут у мене задзвонив телефон. Від людей на передніх рядах почулося несхвальне шипіння.
— Пробачте, пробачте. — У залі було лише четверо.
Я злізла із Семових колін та взяла телефон. Номер був мені не знайомий.
— Луїзо?
Мені знадобилася секунда, щоб упізнати голос.