Сем стояв коло дверей та чухав брову.
— І жодна з вас нічого про неї не чула відтоді? — запитав він.
— Я надіслала їй чотири чи п’ять повідомлень. Думала, що вона й досі сердиться на мене.
Кави Таня нам не запропонувала. Вона ходила вниз та вгору сходами, потім зазирнула нагору, глянула на годинник — наче чекала, коли ж ми підемо. Менш за все вона була схожа на матір, яка щойно дізналася, що її дитина зникла. Іноді чулося низьке гудіння пилососа.
— Місіс Готон-Міллер, а хтось узагалі щось про неї чув? Чи можна якось дізнатися, чи отримувала вона взагалі повідомлення?
— Я ж казала, — спокійно говорила вона, — я ж казала вам, що вона за дитина. Та ви ж не слухали.
— Я думаю, нам…
Вона піднесла руку, уриваючи Сема.
— Це не вперше. О ні, зовсім не вперше. Вона й раніше зникала на декілька днів з пансіону. Я вважаю, що це школа винна: вони мають завжди знати, де вона перебуває. Тоді вони нам зателефонували через сорок вісім годин після того, як вона втекла, — і нам довелося залучити поліцію. Я впевнена, що якась дівчина з гуртожитку її прикривала. Я взагалі не розумію, як вони можуть не знати, що когось немає в школі! І це за ті шалені гроші, які ми платимо! Френсіс узагалі збирався подавати на них позов. Йому довелося кинути щорічну зустріч ради директорів, щоб вирішити цю ситуацію. Страшенний був переполох.
Угорі почувся якийсь шум, щось упало, а потім хтось заплакав. Таня вийшла з кухні та погукала:
— Лено! Заради Бога, відведи їх до парку! — і, повернувшись, продовжила: — Вона вживає наркотики. І напивається. Вона вкрала мої сережки з діамантами від «Mappin & Webb» — і не визнає цього. Вони коштують кілька тисяч — я навіть не знаю, що вона з ними зробила. До речі, фотоапарат вона теж украла.
Я подумала про мої коштовності, і в грудях щось набрякло.
— Так що все це доволі передбачуване, — продовжила вона. — Я вас попереджала. А зараз пробачте, я маю піти до хлопців — у них важкий день сьогодні.
— Але ви ж повідомите поліцію? Їй же шістнадцять — і її немає вже десять днів!
— Вони не нададуть цьому значення. Принаймні щойно дізнаються її ім’я. — Таня підняла стрункий довгий палець. — Її виключили з двох шкіл за прогули. Вона отримала попередження за зберігання наркотиків класу «А». Її затримували за пияцтво та асоціальну поведінку. За крадіжку в магазині. На мою дочку в них — як вони там це називають? — справжнє досьє. Якщо навіть поліція знайде її та привезе додому, вона знову зникне, коли їй захочеться.
Мені стало важко дихати. Куди ж вона могла податися? Може, до цього причетний той хлопак, що вештався в мене коло будинку? А ті, з клубу, яких Лілі привела додому? Як я могла не приділити цьому уваги?..
— Усе одно, давайте повідомимо. Вона ж іще дитина!
— Ні, я не хочу втручання поліції. У Френсіса зараз непрості часи на роботі — він щосили намагається втримати свій статус у раді директорів. Він втратить свій бізнес, якщо стане відомо, що має стосунок до якоїсь такої історії.
Щелепа Сема напружилася. Він якусь мить помовчав і зауважив:
— Місіс Готон-Міллер, ваша дочка зараз у небезпеці. Я справді думаю, що треба когось іще залучити до цього.
— Якщо ви викличете поліцію, я просто скажу їм усе те саме, що сказала тільки-но вам.
— Місіс Готон-Міллер…
— Містере Філдінґ, скільки разів ви її бачили взагалі? — Вона сперлася на піч. — Може, ви краще за мене її знаєте? Може, це ви провели безліч безсонних ночей, чекаючи на неї? Може, це ви втратили сон та спокій? Вам доводилося давати пояснення її вчителям та офіцерам поліції? Може, ви вибачалися перед продавцями за крадіжки? Може, ви викупали її кредитку?
— Діти з проблемною поведінкою завжди в зоні ризику.
— Моя дочка — дуже обдарований маніпулятор. Вона просто десь у своїх друзів, як і раніше. Гарантую, що за день чи два вона з’явиться посеред ночі з п’яними криками — тут або в Луїзи під дверима. Буде просити грошей — і ви точно подумаєте, що краще б вона взагалі не приходила. Хтось її пожаліє та впустить — вона буде вибачатися, навісить на себе страшенно сумний вигляд — а за кілька днів приведе додому натовп друзів або щось украде. І все почнеться наново.
Вона відсунула з обличчя пасмо золотавого волосся та глянула Семові у вічі.
— Мені довелося ходити до психолога, щоб упоратися з тим хаосом, який улаштовує моя дочка, містере Філдінґ, — казала далі Таня. — Мені вистачає і її братів з їхніми… проблемами поведінки. І терапія навчила мене дечого: настає такий момент, коли треба дбати про себе. Лілі вже достатньо доросла, щоб самостійно приймати рішення…