1. Главная
  2. Книги
  3. Руданський Степан Васильевич
  4. Пісні
  5. Страница 7
Выбрать главу
Гей-гей, во­ли! Чо­го ж ви ста­ли? Чи ду­же по­ле за­рос­ло, Чи ле­ме­ша іржа поїла, Чи за­ту­пи­лось че­рес­ло? Бадилля зсох­ло, вже й ва­литься, Леміш я доб­ре нас­та­лив, А че­рес­ло моє но­веє… Чого ж ви ста­ли? Гей, во­ли! Гей-гей, во­ли! Чи зсох­ло по­ле? Чи плуг у зем­лю не іде? Чи де­рев'яная по­ли­ця Тяжкої ски­би не зве­де? Земля пух­кая, плуг не стог­не І ски­бу доб­ре відва­лив, І бо­роз­на уже чорніє… Чого ж ви ста­ли? Гей, во­ли! Гей-гей, во­ли! Зо­ре­мо по­ле, Насієм яро­го зер­на, Пройде ра­зок тон­кеє ра­ло, І пробіжиться бо­ро­на. А там, ди­вись, зібра­лась хмар­ка, Дрібненький до­щи­чок по­лив - І ни­ва шов­ком зе­леніє… Чого ж ви ста­ли? Гей, во­ли! Гей-гей, во­ли! Зер­но поспіє, І за­ко­ло­сяться по­ля, І вер­не нам за піт кри­ва­вий Із лиш­кою свя­та зем­ля. Тоді зби­рай ко­лос­ся пов­не Та тільки гос­по­да хва­ли… Чого ж ви ста­ли, мої діти? Пора нас­та­ла! Гей, во­ли!

НЕХАЙ ГНЕТЬСЯ ЛО­ЗА...

Нехай гнеться ло­за, Куди вітер пігне, - Не пе­ча­лить во­на Ні те­бе, ні ме­не. Може, й тяж­ко її, Може, й спи­на бо­лить, Але бу­ря її З корінця не зва­лить; На бо­лоті рос­те, І сла­бая са­ма - Вона гнеться собі, Бо в ній си­ли не­ма; Вона гнеться собі І так вік про­жиє І без сла­ви, в багні, Як тра­ва, зог­ниє. Як тра­ва осо­ка Зогниє у багні, І хіба лиш ко­мар Заспіває по ній. Нехай гнеться ло­за, А ти, ду­бе, кріпись, Ти рос­ти та рос­ти, Не хи­лись, не кри­вись; Ти гли­бо­ко уг­либ Твердий корінь пус­ти, Гілля вго­ру роз­кинь, Ти рос­ти та рос­ти! І до пек­ла дістань, І у пек­ло заг­лянь, І до хма­ри дістань, І на не­бо пог­лянь. І весь світ об­ди­вись, І усе розпізнай; І що доб­ро­го є, Ти у се­бе впи­вай. І у силі, в добрі, Як ска­ла, зат­вердій І, як сто­рож-си­лач, Над зем­лею ти стій; І пташ­ки світові Защебечуть тобі, І співак одпічне, Заспіває тобі. А як бу­ря ли­ха Тебе з місця зіб'є Або хма­ра-го­ра Тебе гро­мом уб'є - Світ по­чує ту смерть, І повітря здри­жить, І ліси за­гу­дуть, І зем­ля зад­ви­жить; І пташ­ки про­ле­тять, Спогадають те­бе, І співак пе­рей­де, Не за­бу­де те­бе!

ПІСНЯ

Голе-голе моє по­ле! Де ж ви, ясні квітоньки? Позгасали, пос­па­да­ли, Як на небі зіроньки. І стеб­ло пе­ресх­ло, Як би­ли­на, по­ляг­ло. Діти-діти, мої квіти! Як пог­ля­ну я на вас, Серце мліє, ка­меніє, Що цвіли ви тільки раз. Раз рос­ли, раз цвіли І без долі опа­ли. Не для ділка сво­го бджілка Вас ізсса­ла, як ди­тя, - То жа­рою, як ма­рою, Перервало вам жит­тя. І ро­си ні сльози Не спа­да­ло для кра­си. І дівчи­на, як ка­ли­на, Вас не рва­ла на ко­су - Вас зірва­ли-розірва­ли Вітри буйні без ча­су! І без літ на весь світ Розпустили в'ялий цвіт. Доле-доле, моя до­ле! Верни ж мої квітоньки, Верни діти, мої квіти, Верни ж мої зіроньки! Але ба - не сівба! Не ми­не моя жур­ба!

26 де­кабр[я]

ЗВЕЛА МЕ­НЕ НЕ БІДА...

Звела ме­не не біда, Звела ме­не, Моя не­не, Звела ме­не не біда, А дівчи­на мо­ло­да. А дівчи­на, Як ка­ли­на, А дівчи­на мо­ло­да. Брівоньками зв'яли­ла, Брівоньками, Чароньками. Брівоньками зв'яли­ла, Оченьками спа­ли­ла. Оченьками, Зіроньками, Оченьками спа­ли­ла. Ой дівчи­но, не в'яли, Ой дівчи­но, Ти, риб­чи­но, Ой дівчи­но, не в'яли, Серця мо­го не па­ли! Серця мо­го Молодого, Серця мо­го не па­ли! Коли лю­биш - не жар­туй! Коли лю­биш, Та не гу­биш, Коли лю­биш - не жар­туй! Як не лю­биш - роз­ча­руй! Як не лю­биш, Тільки гу­биш, Як не лю­биш - роз­ча­руй!

ПІСНЯ

Згадай ме­не, ми­ла, Ранньою вес­ною, Як зав'яне квітка В те­бе під но­гою І за­сох­не до вес­ни, - Тоді ме­не, ми­ла, спом'яни! Згадай ме­не, ми­ла, Як пташ­ка заб'ється В залізную клітку, Сама розіб'ється І за­ги­не без ви­ни, - Тоді ме­не, ми­ла, спом'яни! Згадай ме­не, ми­ла, В тяж­кую при­го­ду, Як твоя об­руч­ка Звалиться на во­ду І не вий­де з гли­би­ни, - Тобі ме­не, ми­ла, спом'яни!
~ 7 ~