Читать онлайн "Пісні" - Руданський Степан Васильевич - RuLit

Не кидай мене, Моя чарочко! Не жени мене Ти, шинкарочко! Не жени мене, Дай упитися. В тебе, бридкую, Улюбитися! Не без жінки я, Не без хати я, Все у мене є, Відьмо клятая! Хліба досита Маю в засіку, Маю волика, Маю й пасіку. Моя хаточку - Повна чашечка; Моя жіночка - Мов та пташечка; Та тяжкі мої Болі більнії, Бо не маю я Волі вільної!.. Запряжу воли - Потом миюся; Розпряжу воли - Набік хилюся; Повалюсь на бік - Не здрімаюся; Знов на панщину Підіймаюся. Відроблю чуже: "Жінко-душечко! Приголуб мене, Щебетушечко!" А вона у плач, Розголоситься, На своє жене, Бо й не проситься… Робиш - сил нема, Спина кривиться, А вона на те Та й не дивиться. Робиш - сил нема, Похиляєшся, А вона у плач: "Запиваєшся!" О, я п'ю тепер, Жінко любая, Не кидай мене, Чарко грубая! Не кидай мене, Моя чарочко; Не жени мене Ти, шинкарочко! Не жени мене - Дай упитися, В тебе, бридкую, Улюбитися!

Дочекався я Свого святонька Виряджала в світ Мене матінка. Виряджала в світ Мати рідная І промовила Мені, бідная: "Нехай, сину мій, Ми працюємо. Нехай цілий вік Ми горюємо; Нехай сохну я, Тато горбиться, Ти на світ поглянь, Що там робиться, - Та не всі ж, як ми, В землі риються, - Може, є такі, Що і миються; Та не всі ж, як ми, Димом куряться, - Може, є такі, Що й не журяться. Коли знайдеш їх, Милий синочку, Ти склони себе, Як билиночку, Ти склони себе, Як билиночку, простели себе, Як рядниночку. Спина з похилу Не іскорчиться, Чоло з пороху Не ізморщиться. Спина з похилу Не ізкривиться, Зато ступить пан Та й подивиться; Зато ступить пан На покірного І прийме тебе, Як добірного. І в годиночку - На драбиночку. І підеш тоді, Милий синочку, І з панами сам Порівняєшся, В сріблі-золоті Закупаєшся; В сріблі-золоті Закупаєшся, З полем батьковим Розпрощаєшся!" Але сталося Друге святонько: Виряджав у світ Мене батенько. Виряджав мене, Путь показував, Говорив мен І приказував: "Видиш, сину мій, Як працюємо, Видиш, сину мій, Як горюємо. Кождий на світі На то родиться… Не дивись на світ, Що там робиться! І на пчіл поглянь: Є робучії, Але й трутні є Неминучії. Так і на світі: Їдні риються, Другі потом їх Тілько миються. Будь ти проклятий, Милий синочку, Як пігнеш таким Свою спиночку; Як пігнеш таким Свою спиночку, Як простелишся На рядниночку. І чоло тобі Нехай зморщиться, І хребет тобі Нехай скорчиться! Ти тікай від них, Як від гадини, Ти не жди від них Перекладини; Ти не жди від них Перекладини, Ти у світ іди На оглядини. Ти у світ іди, Милий синочку, Ти усе спізнай - І билиночку. Тоді з світом ти Порівняєшся, В добрі-розумі Закупаєшся, В добрі-розумі Закупаєшся, З полем батьковим Привітаєшся!"

Прийшла смерть моя, Легке точиться… Ти мори, маро, Коли хочеться. Я віддам землі Всі кісткі мої, А на світ пушу Лиш щілки мої! Не умруть вони: Кожна щілочка Полетить жива, Як та пчілочка; Полетить жива І покотиться, В сотні, тисячі Переплодиться. І я знов живий Світ оглядую, Смерті першої Не пригадую. Прийде друга смерть - Світ зчорніється, Земля вся в снігу Забіліється. І весь світ мара Зморить голодом І щілки мої Зціпить холодом. Але холод той Не уб'є життя. Перейдуть віки, Ожиє дитя. Перейдуть віки, Світ завалиться, Вогнем-стовогнем Весь розпалиться. І сніги тоді Паром кинуться, І щілки мої Знов прокинуться. І щілки мої Знов прокинуться, Найдуть землю знов, Знову кинуться. Найдуть землю знов, Знову кинуться, В сотні душ живих Перекинуться. І піде життя Знов драбиною, І я вигляну Знов дитиною. А ти ждеш, маро! Легке точиться, Ти не жди - мори, Коли хочеться. Місяць, рік піждеш - Що уводити? Трудно думи всі Разом сплодити. Трудно думи всі Разом сплодити; Чого ж ждеш, маро? Що уводити?