Гнат сплюнув у комин, але відступив.
— Ярема Яровий на прізвисько Циклоп, — долаючи біль, Юхим зіщулився. — Тепер зрозуміло, як ви знайшли цей сховок, і чому твою мармизу перестали малювати на плакатах найрозшукуваніших злочинців. Невже ти вважаєш, що моєю смертю можна купити відродження Ордену? Брат задурив тобі голову.
Вважає себе найрозумнішим, навіть коли лежить зв'язаним біля ніг трьох чоловіків із ножами наголо, подумав Гнат.
— Яке тобі діло до моєї голови, Юхиме? — посміхнувся Ярема. — Переживай за власну. Жити тобі лишилося недовго, і все, що ти ладен обрати...
— Знаю цю промову, Циклопе, можеш не декламувати, — Юхим кашлянув. — Розповім, що забажаєте. Лише Майю не чіпайте.
— Її доля залежить від твоїх відповідей, — сказав Северин. Молодець, подумав Гнат, одразу натиснув, куди треба.
— Покажіть мені, що вона досі жива.
— А прутня тобі не показати? — скипів Бойко.
— Ти не ставиш умови, Юхиме, — відказав Ярема. — Даю слово, що Майя жива, ба більше — вона лежить у цій кімнаті. Непритомна.
Кривденко кілька секунд мовчав, жував губи, роздумуючи, а потім заплющив очі. Зморшки на його лобі зникли.
— Питайте.
Першим спитав Чорнововк:
— Хто, крім тебе й Симеона, стояв за знищенням Ордену?
— Чоловік, що зве себе Рахманом.
Шляхтич кивнув.
— Той, що зі спотвореним обличчям?
— Отже, ви зустрічалися. Так, у нього розбита очниця, але око якимось чином збереглося. Бридке видовище.
— Як ти знайшов його? — провадив Северин.
— Це він знайшов мене, — Кривденко знову закашлявся. — Запропонував ідею, як позбутися Сірого Ордену. Я вирішив, що він агент Орди чи іншої держави, зацікавленої у знекровлені гетьманату, тому витратив немало часу на розслідування. З'ясувалося, що Рахман — самостійний гравець, чорнокнижник, схиблений на знищенні сіроманців. Ненадійний партнер, але саме такого не вистачало, аби ми з Симеоном перейшли від балаканини до діла. Рахман був примарним союзником, який приходив і зникав за бажанням...
— А мій брат? — перебив Яровий.
— Інструмент. Яків хотів виграти вибори, я допоміг. Потім він жалкував про своє рішення. За часи його гетьманства у нас виникло чимало розбіжностей, та історія з Орденом, напевно, стала найбільшою у тій копиці. Нині Яків зріс на силі і прагне мене позбутися. Напрочуд вдало його плани поєдналися з вашою помстою!
— Де шукати цього Рахмана?
— Пошукайте в рідному місті, — вишкірився Юхим. — Я перестав слідкувати за Рахманом від початку війни, але певен, що він досі вештається Будою. У нього власні рахунки з Сірим Орденом.
Характерники здивовано перезирнулися: після масакри Буда перетворилася на мертве місто, куди не заходили навіть собаки.
— Шварц?
— А най чорти його деруть! Скажений пес той Шварц! Зірвався з ланцюга. З гуртом божевільних фанатиків може швендяти будь-де. Йому байдуже до війни, байдуже до всього на світі, єдине бажання Отто — винищити вас. Ось чому не варто мати справу з фанатиками.
Вони вирішили залишити Шварца наостанок — його заслуги теж вимагали помсти.
— Мені подобаються твої відповіді, Юхиме, — сказав Гнат. Ти все ближче до легкої смерті, а Майя — до невтішного плачу над твоїм трупом.
Кривденко придивився на нього, а потім заявив:
— Я впізнав тебе. Ти працював на Шевальє, наставляв Чарнецькому роги.
Навіть зв'язаний він міг дошкулити!
— Невже? — Бойко підкинув ножа.
— У мене гарна пам'ять на обличчя, — провадив Юхим. — Я багато разів бачив тебе на дагеротипах. Ти хоч і заріс, як опудало, але помилки бути не може: ти грав дружину Чарнецького.
За свою зухвалість він отримав опік на щоці і мало не прокусив язика від болю.
— Я зараз гратиму твою подружку просто у тебе на очах, — процідив Гнат, повертаючи лезо до вогню.
— Ти давав слово, — прошипів Юхим до Яреми.
— Не провокуй Енея, — стенув плечима шляхтич. — Від тебе вимагаються відповіді на поставлені запитання, а не наші життєписи.
Кривденко скривився.
— Сучі діти... Я знав, що хтось із вас рано чи пізно добереться до мене. Але не розраховував, що це станеться до кінця війни.
— Навіщо ти це заварив? — втрутився Северин. — Ми забирали забагато державних коштів? Якийсь характерник образив тебе в дитинстві? Якою була твоя причина нищити Орден?
— Клятий Орден і ви самі — закостенілі атавізми, — виплюнув Юхим із ненавистю. — Ваш час минув! Але ви вперто відмовлялися це визнавати. Епоха сіроманців мала померти разом із Хмельницькими, відколи держава міцно встала на ноги і більше не потребувала диких перевертнів для захисту. Але ваш Орден, якому пощастило вижити за ширмою писульки Тиміша, Орден, який не підпорядковувався нікому, крім гетьмана, Орден, напханий дженджуристими чваньками, що світили по всіх усюдах клямрами, ваш жалюгідний Орден занепав! Перетворився на клубок гризот. Ваші обов'язки виконувала Таємна Варта...