— Любо-Любове, даси нам любові?
Мама молилася перед покуттям і доньку навчала того самого. Катрі така наука не подобалася: їй вважалося обурливим коритися і пробачати дошкульні образи, навіть якщо це заповідав сам Господь Бог, чий син загинув за всі людські гріхи.
— Ти знову побилася, — зітхала мама.
— Я захищалася, — супилася Катря.
Кулаки, зуби і нігті захищали від знущань дієвіше за молитви.
Раз на пів року приїздив її батько, характерник Нестор Бойко. Мати чепурилася, готувала святкову вечерю, а він кидав на стола калиту срібла, що важко дзенькала. Мати ховала гроші, батько ставив пляшку, і вони пили разом, забувши про доньку. Коли вечеря добігала кінця, батьки влягалися на піч, і цього Катря не любила найбільше: як не намагалася заснути, їй заважали звуки. Накрившись ковдрою з головою, проти бажання слухала, як сопе Нестор, як стогне Любов, як сопіння перетворюється на рохкання, а стогони — на крики. Їй ввижалося, що батько завдає мамі великої кривди.
Після двох-трьох діб Нестор їхав геть, аби повернутися за пів року. Раніше він приїздив частіше, та відколи Катрі стукнуло п'ять, візитів поменшало. Після батькових відвідин збиткування люду на кілька днів спинялися, але привид характерника зникав — і життя поверталося до гірких буднів.
От якби стати вовкулакою... Ніхто в селі більше не зважився б її ображати!
— Мамо, а чи є жінки-характерниці?
Любов мастила зболені суглоби цілющою маззю.
— Навряд, доню.
— А чому?
— Не жіноча то доля.
Катря була іншої думки. Коли Нестор приїхав наступного разу, вона рішуче загородила йому дорогу.
— Чого тобі? — здивувався сіроманець.
Донькою він цікавився мало, вважаючи регулярний оберемок талярів достатнім внеском у її виховання.
— Візьми мене в джури!
— Ще чого схотіла, — Нестор безцеремонно посунув її.
— Іди хвости коровам крути.
Катря вичекала, допоки батьки повечеряють, ляжуть, постогнуть, а потім навшпиньках прокралася до них. Обоє спали, видихаючи горілчані пари. На волохатих Несторових грудях чорніло дивне коло. Катря нишком озирнула його розкидані речі, знайшла на чересі ножа, піднесла лезо до батькової горлянки.
— Здуріла? — той прокинувся, одразу протверезівши.
— Візьми мене в джури, — повторила Катря вперто.
Нестор оглянув її, ніби вперше побачив, і розреготався. Мати прокинулася, при непевному вогнику каганця роздивилася дочку з ножем у руці і зойкнула.
— Що сталося? — перепитала сполохано.
— Забираю малу до себе, — раптом Нестор викрутив доньчину руку так, що ніж випав, а Катря зашипіла від болю. — Норовом у мене вдалася!
Прагнеш чогось сягнути? То бери сама, а не корися долі.
Потім батько подарував їй цього ножа у ніч срібної клямри. Вона стискала руків'я зубами, коли він голкою виводив над її персами чорнильний знак коловрату.
Нестор мав важкий характер: у гарному настрої не знайти вчителя кращого, у поганому — без зайвих слів вішав запотиличники; полюбляв читати Котляревського і гарно випити. Катрині почуття до батька підносилися до обожнювання і зривалися до ненависті, немов на вічній гойдалці. Особливо запам'яталася лють від знайомства з якимось босяком, що виявився її єдинокровним братом.
— Це Гнат, — сказав Нестор. — А це Катря, твоя старша сестра. Візьму тебе в джури після неї.
— Дівка? В джурах? — презирливо спитав босяк, глянув на її черес із бронзовою клямрою і чвиркнув плювком крізь діромаху від зуба.
За кілька секунд він катався в пилюці з роз'юшеним носом, а Нестор весело реготав.
— Навчись битися, а тоді пельку розтуляй, — процитувала Катря батька, і додала від себе: — Шмаркач.
Так і познайомилися.
З часом стосунки сестри й брата сяк-так налагодились (сприяло цьому спільне вигнання в стодолу, де обоє мали ночувати під час гостин Нестора), але Катря так і не змогла пробачити батькові, що до Гнатової матері вони приїздили раз на два місяці, а до Любові — раз на пів року. Через те прагнула в усьому випередити брата і довести батьку, що вона краща, і мама її — також краща.
Катря гідно пройшла іспити осавул, отримала золоту клямру та прізвисько Іскра, але щодня мусила доводити своє право носити черес із характерницькими клямрами. Чоловіки простували вовчою стежкою — жінці доводилося торувати її, іклами вигризати собі місце рівної поміж рівних. Катря швидко навчилася робити це з умисним свавіллям і жорстокістю, позаяк інакше до неї не ставилися серйозно. Одному залицяльникові, п'яному вартовому, який привселюдно поліз до неї в промежину, довелося відрізати палець. То було складне життя, але Катря не нарікала: однаково ліпше за ті злидні, звідки вона вирвалася.