Вона готувала відповідь заздалегідь.
— Не хочу бачити, як помирають на моїх очах. Хочу навчитися лікувати! Дивитися вглиб людей. Розуміти речі, про які інші не замислюються. Навчіть мене, пані Соломіє!
Соломія міркувала кілька секунд.
— Ти мені подобаєшся, дівча. Я згодна, але сподіваюся, що ти збагнеш ціну моїх знань, і негайно повернешся до старого життя. Домовилися?
— Так, — кивнула Ліна, затято переконана у своєму рішенні. — Дякую вам!
Мати кілька тижнів жила в байдужості до світу. Її мили, одягали, годували, всідали на лаву і вкладали спати, а вона слухняно корилася, наче велика жива лялька. Доньки давали раду всьому самі.
Як справили сорок днів, мати підвелася і заходилась поратися по господарству, наче нічого й не трапилося. Коли дізналася про Лінине навчання, лаялася на всю вулицю, таскала доньку за волосся і забороняла будь-які відвідини відьми. Мотря прийняла мамину сторону. Колишні товариші по вуличних іграх перестали з нею водитися. Лише наймолодша сестра, Марійка, потайки раділа за Ліну.
Ліна вперто продовжувала учнівство. Подружилася з Северином — дивним хлопчиною, що оселився в Соломії. Він не мав жодного знайомця в селі і ніколи туди не подавався, тому їхня дружба стала самовідданою, якою буває дружба двох одинаків. За кілька років Северин поїхав із бронзовою клямрою джури характерника, а Ліна знову лишилася сама. Якби не Марійка, збожеволіла б.
Соломія була гарною вчителькою, і з роками Ліна полюбила її більше за рідну матір. Відьма була суворою, проте справедливою; знала, коли насварити, а коли похвалити; ділилася не лише знаннями, а й платнею, що їй лишали в подяку відвідувачі, — яйця, ковбаса, сало, інші наїдки — але вдома від цих дарунків крутили носом.
— Нам відьомської гнилі не треба, — кричала мати, і викидала все на купу гною.
Одного дня Соломія поглянула на Лінині заплакані очі і запросила її жити до себе.
— Мати сказала, що зречеться. Чому? — Ліна не витримала, і сльози знову ринули назовні. — Чому мене так ненавидять? Я просто вчуся лікувати... Приношу їжу... За що?
Соломія обійняла її — вперше за всі роки учнівства.
— За те, що насмілилася мати іншу думку.
Після скандалу, про який у Старих Садах пліткували багато місяців по тому, Ліна переселилася до відьми. Про родину однаково не забувала, носила гостинці до материних дверей, хоч і знала, що за доля їх чекатиме. У леваді стрічалася з Марійкою, яка ділилася останніми новинами: забили свиню, сусіди крадуть грушки, до Мотрі ходить залицяльник.
Коли одружувалася старша сестра, Ліну на весілля не покликали. Коли настав час Марійці виходити заміж, Ліна від запрошення відмовилася.
— Ти поїдеш до сусіднього села, де про мене не знають. Най так і буде! Чутки про сестру-відьму заплямують ім'я. Тому живи, і будь щаслива, — Ліна обійняла заплакану сестру. — Але якщо твій чоловік погано з тобою поведеться... Ти знаєш, до кого прийти.
Після Марійчиного весілля мати перебралася до Мотрі, яка щойно народила первістка і потребувала другої пари помічних рук.
— Бачиш, Ліно? Ось наша розплата, — того дня Соломія вперше запропонувала своєї улюбленої вишневої наливки. — Вони одружуються і народжують дітей, а ми з чорним котом спостерігаємо осторонь. Вони приходять і благають про допомогу... Мало кому вдається не зачерствіти серцем.
Чи її серце зачерствіло?
Ліна зробила новий ковток. Щипнула листок відвареної м'яти, заїла медом. Спогади боліли... Дитячі рани болять найдужче.
З чуток, що літали між сіл, як серпневі павутинки, Ліна дізналася, що Марійка народила близнят, але відтоді з ліжка не піднімалася, бо вхопила її недуга. Не прохопившись Соломії ані словом, Ліна вирішила діяти, адже саме заради цього пішла у відьми. Щоправда, вона досі була ученицею, а випадок Марійки видавався непростим, тож Ліна нишком від учительки вивчила ритуал останньої посвяти, що мав перетворити її на повносильну відьму. Зібрала все необхідне, знайшла і підготувала місце, написала Северину про всяк випадок... І завдяки йому порятувалася: ритуал провалився, але молодий характерник, який приїхав попри неприємну сварку, привіз очманілу Ліну додому.
Соломія не сварилася, не кричала, не глузувала. Коли до Ліни повернулася пам'ять, повідомила:
— Твоя сестра Марійка загинула.
Ліна розридалася.
— Ти могла попросити мене про допомогу, але натомість вирішила зробити по-своєму, — продовжувала вчителька безжально. — Її смерть стала наслідком твого вибору, Ліно.
Після того вона міркувала, чи не варто покинути все, однак Соломія, як завжди, влучила словами просто в серце: