— Якщо підеш, тоді її смерть стане даремною, — очі вчительки зблиснули. — Чи ти думаєш, ніби одна пережила схоже горе? Тоді ти направду дурепа.
Тільки Ліна відкрила рота, аби поставити запитання, як відьма випередила її:
— Невдовзі пройдеш ритуал знову. Ти марнувала найкращі роки своєї молодості не для того, аби піти з поразкою. Готуйся!
Вона так і не пробачила собі смерті Марійки.
Ліна вступила до Ковену, стала сестрою поміж сестер. Переїхала від Соломії у нову домівку в сусідньому паланку, де чарувала, лікувала, зрідка спала з випадковими юнаками, — словом, жила... Допоки Северин, про якого згадувала від ночі невдалого ритуалу, не змусив її повірити, ніби вона знайшла своє кохання. А потім усе зруйнував.
Почувши про лють Володарки Потойбіччя, Ліна попередила його. Квит за квит! Борг за порятунок виплачено. Та коли почалося велике полювання хортів Святого Юрія, Ліна не стрималась — і вперше скористалася правом на зустріч.
Ритуальне вогнище тріскотіло бузковими язиками пломеню, пахкотіло важкими ароматами дурману. З кожним промовленим словом вогонь хилитався, а накреслені вугіллям на шкірі символи, гуртом із лініями кіл на землі, наливалися холодним бурштиновим сяйвом. Ліс ущух, стиха споглядаючи за її чародійством. Сяйливий малюнок ледь чутно бринів напнутою струною. Ліна виконувала ритуал спокійно і безпомильно, та на душі їй було тривожно.
Коли закляття було завершено, у трьох колах перед Ліною спалахнули бузкові вогні, і з темряви виткалися примарні постаті — простоволоса руда дівчинка у сорочці до п'ят стискала у кулачці стокротку; гола жінка з налитими молоком персами, чиї чорні коси, вкриті вінком омели з блідими намистинами ягід, спадали нижче колін; стара у сірому лахмітті, горб переломив спину, вкриті плямами руки охопили різьблену патерицю. Всі троє, ледь прозорі, ширяли над землею і міряли Ліну поглядами.
Відьма, намагаючись не видати переляку, вклонилася. Очільниці Ковену — наймогутніші і найпрадавніші серед сестер, тож ставитися до них варто з глибокою повагою...
— Вітаю вас, — сказала Ліна.
— Ми слухаємо тебе, — мовила Мати ласкаво.
— Але не затримуй, — вередливо додала Дівчинка.
— У нас багато справ, — прошелестіла Стара ледь чутно.
Їхні голоси лунали з вогнища, що пахло польовими травами, парним молоком та сирою землею.
Ліна заговорила. Вони слухали, не перебиваючи. Коли вона завершила, Дівчинка розсміялася, Мати похитала головою, а Стара мовила:
— Не бувати цьому.
Ліна була готова до відмови. І заповзялася стояти на своєму.
— Вони прийшли по характерників, але це тимчасово. Якщо не допоможемо, їхні...
— Турботи Ґаадових служок нас не обходять! — перебила Дівчинка.
— Чи тобі хтось забороняє допомагати сіроманцям? — м'яко спитала Мати.
— Моєї допомоги замало, — Ліна простягнула до них долоні, які палали вогняними знаками. — Що я сама проти них? Прошу вас! Мусимо об'єднати зусилля Ковену, і гуртом...
— Відколи це Ковен став Орденом? — махнула патерицею Стара. — Ми — відьми. Не носимо одностроїв, не служимо правителям, не залежимо від будь-кого.
— Хортам до того байдуже, — наполягала Ліна. — Сьогодні вони знищать сіроманців, а завтра оголосять війну нам. їхній священний похід не скінчиться, бо сповнені ненависті серця жадатимуть нових жертв. І вони їх знайдуть! Не спиняться, допоки не винищать усіх, кого вважають виплодками пекла — тобто нас.
— Це було, і буде знову, — всміхнулася Мати ласкавою усмішкою. — Ми не боїмося вбогих чоловіків. Ними рухає лють і хіть, якими легко керувати.
— Та на відміну від дурних перевертнів, ми не станемо помирати в битвах, а просто зникнемо, — доважила Дівчинка.
— Зникнемо? Як зникали колись у вогнищах Інквізиції?
Кирпате обличчя скривилося від люті, кулак стиснув стокротку. Ліну ошпарило болем — ніби кілька різних кісток в її тілі зламалися і обернулися гострими крижинами.
— Не забувайся, сестро, — процідила Дівчинка.
Ліна похитнулася. Вогнище замалим не згасло, а від розпеченого вугілля тхнуло сирим м'ясом і паленим волоссям.
— Годі, — втрутилася Мати.
Ягода омели зірвалася з її вінка, бризнула соком, і біль зник — натомість прийшов спокій, укутав Ліну теплом, вигнав із тіла спогади про тортуру.
Бузкове полум'я розгорілося знову.
— Невтручання, сестро, це скрижаль Ковену. Вчителька мусила тебе цього навчити, але натомість сама порушила правила і заплатила за це. Ми тримаємося осторонь пристрастей, тому живемо донині, — заговорила Стара. — Ковен був завжди. Під різними іменами об'єднував сестер із часів задовго до народження розіп'ятого. їхні держави змінюються, їхні кордони зсуваться, їхні війни згасають і розквітають знову. Люди, перевертні, інші... Покоління за поколінням — розділи в нескінченній книзі. Колись вони переб'ють одне одного, але Ковен житиме далі.