Вбивство Темуджина. Знову сіроманці! Якщо вони змогли дістатися найвеличнішого імператора сучасності, то Симеон не становитиме складнощів. Врятуй і збережи сумирного раба твого, Господи!
Зі звільненням Лівобережжя надходили тривожні чутки: храми розграбовано, монастирі зруйновано, клір вирізано, а парафіяни цілими громадами відкинули хрест і обернулися до поганського божка. Після звільнення почнуть виправдовуватися, ніби то був ворожий примус, у каятті посиплять голови попелом, битимуть ревно поклони святій трійці... Кожного годилося по-християнському пробачити і прийняти до лона церкви — але як дізнатися, хто з них скаже щиро, а хто потай продовжить вірити у бога Орди? Хто на позір ходитиме на служби, проте не кине до скрині для пожертв ані шеляга?
Скрута величезна: збитки у володіннях православної церкви, що традиційно володарювала на Лівобережжі, за приблизними підрахунками сягали мільйонів дукачів. Звідки їх відшкодувати? Через війну парафіяни збіднішали, а на допомогу від гетьманської скарбниці розраховувати не варто. Сподівання лише на вірян, які заради відновлення церкви, осяйного символу вічної надії, ладні останню сорочку віддати — але, знову-таки, на яку щедрість можна розраховувати на визволених землях? Варто трохи забаритися — і примчать ксьондзи зі своїми храмами, почнуть орати чужу землю, переманювати паству до загребущих католицьких лап... Після такої помилки удар від амбітних спритників із Синоду не забариться.
Симеон провів долонями по ошатній бороді. Може, годі з нього? Обрати фаворита — такого, щоб ніхто не очікував, аби всі ті самопроголошені наступники репнули з люті — і нехай він морочиться! Зрештою, Симеон чесно заслужив на спокій. Понад тридцять років стояв на чолі церкви. При ньому зародилися охоронці паломників, божі воїни. З його патріаршого дозволу їх перекували на хортів Святого Юрія. За його особистим благословенням вони шикувалися, готуючись полювати на прислужників нечистого. І майже перемогли! Майже...
Кляті характерники. Тато завжди казав — не буде простому люду спокійного життя, допоки ця гидь вештається землею. Син усотував кожне слово батьківської мудрості: химородна погань усіх залякала і задурила, бо ворожити вміє і зброї не боїться; у золоті купається, та всюди змушує себе поїти-годувати за безцінь; опівночі обертається звіром і пожирає дітей, а коли поблизу нікого немає, то риє могили і гризе тіла мертвих; всюди має вуха і вбиває кожного, хто сміє проти них слово підняти. Куди єзуїтам до цих виродків! Коли батько зник, хлопчик не мав жодного сумніву щодо винних. Злі язики плескали — мовляв, утік від навіженої жінки і вічно голодних дітлахів до пишної молодиці в місто, але ті брехливі чутки за милю смерділи вовчим духом.
Скільки невинних душ сіроманці загубили за минулі століття? Симеон просто зробив те, що мали зробити його попередники.
А що отримав натомість? Непозбувні марення про всюдисущих убивць, які тільки й чекають нагоди встромити ніж у спину, отруїти їжу, пустити кулю проміж очі... Остання думка дзижчала щоразу під час служби божої, коли Симеон, обливаючись потом, виходив до пастви, нарізав просфори і виголошував єктенії, напружено вглядаючись в осяяні свічками обличчя вірян, які з благоговінням слідкували за кожним його рухом, відповідали співами, поклонами, хресними знаменнями — щонеділі нові, щонеділі ті самі, разом утворювали натовп, багатоликий і єдиний, загадковий і тривожний, що у своєму хиткому розмаїтті міг ховати стрільця, якому досить лише вихопити піштоля...
Та поки миналося без замахів.
Мертві осавули в калюжах крові повернуться вві сні. Він прокинеться збентеженим і мокрим від поту. Протре набряклі очі, почне молитися, допоки небеса не відгукнуться відновленим спочинком. А потім прийде новий день.
Карета спинилася. До маєтку лишалося з пів години дороги, і Симеон стривожився.
— Агов, чого стали? — гукнув візниця.
Дерево впало, чи що? Симеон зібрався відкрити віконце...
Розірвалося просто позаду карети — так близько, що Симеона штовхнуло під лаву чи то незримою силою вибуху, чи то якоюсь несвідомою спонукою. Вибух! Поживний обід з жовчною гіркотою піднявся до горла.