— Може, вони по підмогу помчали? — припустив Гнат.
— Шукатимуть вітра в полі.
У таборі позбавлений пут старигань розтягнувся на землі: на нозі бракувало пантофлі, лице роздряпапе, в бороді застрягли гілочки. Великий дорогоцінний хрест, що прикрашав його груди, загубився дорогою. Савка сидів над полоненим навпочіпки і з величезною цікавістю почергово тицяв у бороду вказівними пальцями.
Ярема, вже одягнутий, зустрів прибулих гидливою гримасою.
— Всю спину мені заблював, паскуда, — повідомив, указавши на подерте вовче хутро.
— Така твоя стежка, — проголосив Еней, який перебував у гарному настрої.
Шляхтич поглянув за їхні голови, ніби з-поміж дерев могли вигулькнути охоронці.
— Невже не переслідували?
— Навіть не пробували. Гризли землю, — Бойко підняв револьвер до очей і з благоговінням роздивився барабан. — І все завдяки цій лялі.
— Ляля, — усміхнувся Савка і помахав своєю мотанкою.
— Якось занадто легко, вам не здається? — Ярема припав долі, приклав вухо до землі. — Гонитви не чутно.
— Нема ніякої гонитви, Малюче! Хто не ліг, той утік. Сцикуни подумали, що потрапили під перехресний обстріл десятка рушниць, — відмахнувся Гнат. — Охорона з опудал була б надійнішою — вони принаймні не тікають.
— Спасибі Таємній варті за чудову зброю, — Северин кивнув на старого. — Допоможіть-но прикрутити, поки він без тями.
Максим сів поруч із Савкою, який привітався дружньою усмішкою, і вдвох вони споглядали, як брати в'яжуть полоненого навсидячки до найближчої сосни. Брат Малюк, брат Еней, брат Щезник...
Вдовиченко звик кликати їх браттями, та одна вперта думка не давала спокою: чи варто їм допомагати? Батько піднявся на боротьбу проти Сірого Ордену, за що розплатився життям. Чорнововк-старший убив старшого брата і матір. Чорнововк-молодший офірував його лісовику...
— Мама померла, — Савка сунув під носа мотанку і покрутив нею.
Роман Вдовиченко. Ярослава Вдовиченко. Святослав Вдовиченко. Він досі пам'ятав їхні імена, але забув обличчя. Що вони сказали б, якби дізналися про так званого брата Біляка?
— Померла, — погодився Максим із сумом. — Всі мертві... А я досі живий, та не маю іншого місця.
Ким були ті люди, яких він застрелив? Чому він мав застрелити їх? Усе, що він робив після повернення до людського світу, — сліпо йшов стежкою Чорнововка.
Хвиля переможного шалу розтала без сліду. Максим поклав револьвера на землю і спохмурнів.
Від пролитої на голову води Симеон забурмотів, закректів, заглипав каламутними очима. Сива борода злиплася засохлим блювотинням, на лобі та щоках набрякли червоним кілька свіжих пошкрябин.
— Схожий на мене з перепою, — зазначив Гнат.
Священник смикнувся, наче від опіку, аж тут угледів, що його прив'язано до дерева. Подивився на Гната, Северина і Ярему, що височіли перед ним, і заволав:
— Служки Сатани! Вас жде Геєна вогненна...
— Ми давно у ній живемо, святійший, — Яровий поправив очну перев'язь. — Обійдемось без проповідей, службу ви сьогодні відправили.
Той розгубився лише на мить.
— Вам це так не минеться, святотатці! Вбили охорону, викрали мене...
— Ні-ні, блаженнійший, ви трохи заплуталися, — перебив Северин. — Усе почалося з того, що ви натравили на нас хортів.
— Їм забракло ревності, аби відправити ваші душі до пекла!
— Ця парсуна так і благає про кілька лящів, — сказав Гнат.
Священник роззявив рота широко, ніби хотів ковтнути яблуко, і загорлав високим, добре поставленим голосом. Так тривало до ляпасу Яреми. Максимові здалося, що старому від удару ледь в'язи не звихнуло.
— Службу ви сьогодні відправили, — беззлісно нагадав шляхтич.
— У цій глушині ніхто не почує, — Северин указав на ліс. — Охоронці, яким не пощастило, вже ручкаються зі Святим Петром, а ті, що встигли вчасно чкурнути, наближаються до Вінниці. Наступного разу обирайте супровід серед справжніх вояків.
— Я не боюся!
Старий гордо підвів голову, проте борлак на його шиї нервово смикнувся.
— А варто, — Чорнововк сів на землю поруч, потер куксу великого пальця. — Отже, Ваша Божественна Всесвятосте...
— Цей титул належить архієпископу Нового Риму, вселенському патріарху, — перебив Симеон.
— Стуліть пельку, — наказав Ярема.
Вигляд його важкої розкритої долоні переконував дієво.
— Одного дня разом із вельмишановним паном Кривденком ви надумали позбутися Сірого Ордену, — продовжив Северин. — Подробиці оминемо, всім присутнім вони відомі, рівнояк і наслідки цього задуму. До слова про наслідки: вельмишановний пан Кривденко тепер годує червів. Не чули про таку прикрість, Ваша Преподобносте?