Різким рухом, наче в маріонетки, голова смикнулася і вперіщилася потилицею об стовбур. Від потужного струсу з дерева полетіли шматочки кори. Симеонова нижня щелепа відвисла, і з неї разом із потоком слини вивергнулося гарчання, моторошне й невпинне; лилося, тоншало, набирало висоту — і звідкіля стільки повітря в тих старечих легенях? — аж перетворилося на нестерпний виск, від якого всі похапалися за вуха. Тільки Савка весело сміявся і плескав у долоні. Коні перелякано витріщалися, рили копитами землю, задкуючи подалі від чудернацького потворища.
Вереск урвався. Те, що було патріархом, засмикалося з неймовірною силою: раз, другий, третій — і тлуста мотузка, що тримала тіло в кілька обертів, репнула, перепилявши стовбур на третину.
— Ми нею Варгана в'язали, — мовив Ярема вражено.
Гнат цілився у Симеона з револьвера.
— Не займай, — наказав Северин.
Той неохоче опустив зброю.
— А якщо воно займатиме нас?
Старий упав обличчям долі, навіть не виставивши перед собою руки — ніби його підкосило. Покачався по землі, забутів, підхопився навкарачки і, наче огрядний павук, кинувся вперед. Незграбно перечепився за деревце, покотився під ошелешеними поглядами сіроманців, заплутався у власному одязі, завмер. Щипнув трави, що росла перед носом, пожував ретельно, виплюнув. Савка, мавпуючи, зірвав пучок і запхав собі до рота — ця забавка йому сподобалася.
Раптом Симеон прошипів:
— Важко... бути... людиною.
Яровий із мовчазним запитанням на обличчі повернувся до Северина.
— Потім поясню, — відмахнувся Чорнововк і сторожко наблизився до дикого Симеона. — Тобі допомогти?
— Сам, — відмовив той.
Хвацьким рухом він зіп'явся на ноги, охнув, схопився за поперек, заточився, мало не впав і пішов кружляти галявиною, наче п'яненький матрос. Усі зачаровано спостерігали за його чудернацькими рухами, аж поки старий не витримав, гепнувся на коліна і сплюнув.
— Важко, — патріарх витер губи, всіяні зеленими рештками стебел.
Вдруге він стояв на ногах упевненіше. Смарагдове сяйво зникло з його очей, і повернувся той самий священник, хіба що замурзаний землею.
— Але... прекрасно...
Спробував усміхнутися, але натомість страшно вишкірився.
— Я згадуватиму цей день до кінця життя, — промовив Гнат, не випускаючи револьвера з руки.
Максим упізнавав ці рухи: старий обережно випростав руки, покрутив перед собою, зігнув і розігнув пальці — знайомився з людським тілом. Смикнув себе за бороду, торкнувся вух, провів язиком по зубах. Водночас гримаси корчив такі кумедні, що від сміху не втримався ніхто.
— Що ти зробив, Щезнику? — допитувався Малюк. — Це якісь чари?
— Відсьогодні знайомий вам патріарх Симеон спочиває у власному тілі, — урочисто проголосив Северин. — Привітайте нового патріарха Симеона, щирого друга Сірого Ордену!
Старигань глибоко вклонився і мало знову не впав.
— Дайте мені трохи часу, друзі, — сказав без затримок. — Це тіло різниться від попередніх... Сильно різниться. Хворе, драглисте... Такий засмічений розум! Маю розібратися зі спогадами, думками і знаннями попереднього власника...
На мить його очі знову спалахнули смарагдовим. Він приклав вказівні пальці до скронь, завмер на хвилину, прошепотів щось невідомою Вдовиченкові мовою і ляснув у долоні.
— Засади православного християнства слабко узгоджуються з життєвим шляхом цього чоловіка, — заявив Симеон.
— Ти нас не здивував, — відповів Чорнововк.
— Пан Симеон — він же Мусій Кривенький — доволі неприємна персона, до того стара й хвора, але я не нарікаю, — патріарх обережно торкнувся пошкрябини на лобі. — Мати людське тіло, до того ж настільки впливове людське тіло... Дякую за щедрий дарунок, Северине! Я міг лише мріяти про такий.
Він обережно і виважено перехрестився.
— Не знаю, хто ви, але тримайте пучки пальців разом, — порадив Ярема. — Інакше звинуватять у католицькій жестикуляції.
— Красно дякую... Стільки дрібниць! Мушу зачинится на кілька днів і навчитися відтворювати всі жести безпомилково. Процедури... Синод...
Старий знову закляк, ніби переглядаючи записи у власній пам'яті, а потім кивнув.
— Тепер усе зрозуміло, — Симеон поважним рухом поправив бороду. — Друзі, брехати не стану: становище складне. Анафему вийде зняти не менше ніж за рік. Швидше ніяк неможливо, церковні справи такого масштабу хутко не робляться, поспіх може викликати підозри...
— Але ж ти найголовніший піп у гетьманаті, — насупився Гнат.
— Становище Симеона, себто моє, наразі хитке, тож мушу грамотно балансувати... Інакше мене приберуть, а ніхто з нас у цьому не зацікавлений, — пояснив старий. — Я скучив за цими іграми! У чомусь моє плем'я схоже з вашим родом.