Він поглянув на порожню чарку Ліни.
— Якось прокинувся, бо хтось за плече турмосив. Дивлюсь, а то донька господаря — в неї через війну весілля зірвалося. Принесла пляшку самогону, і пригрозила, коли не питиму, то вона звинуватить мене у свавіллі. Кого люди послухають, страшного зайду чи панову квіточку? Вибору не було. Самогон смакував мерзенно, закуски не малося. Ось тоді виявилося, що пити я геть не вмію...
Вдовиченко почервонів і затнувся. Ліна все зрозуміла без слів.
— Інші наймити реготали, мовляв, такий тут обряд посвяти: кожен новачок мусить пройти через молоду панну. Від того було паскудно.
— Але донька господаря лишилась задоволена, еге ж?
Тепер в її очах стрибали лукаві бісики.
— Навряд... То був мій перший раз із людською дівчиною...
Він заходився уважно роздивлятися власні руки і дійшов висновку, що в нього страшенно брудні нігті.
— А до того були самі вовчиці? — Ліна від цікавості аж подалася вперед, і пасмо волосся впало їй на обличчя.
— Були, — знічений Максим хотів провалитися під землю.
От навіщо він узагалі про це згадав?
— Не соромся! Ти був вовком, — Ліна прибрала пасмо за вухо. — Адже це сталося у зграї лісовика, чи не так?
— Так, а де ж іще?
Мабуть, він не зрозумів жарту, бо відьма лише махнула рукою.
— Продовжуй свою оповідь.
Щодня він проглядав газети, які виписував господар, уважно гортав кожну до останньої сторінки, аж якось одного ранку його побудив шалений галас. Пан радісно витанцьовував у самих підштанниках на подвір'ї, розмахуючи свіжою газетою. «Гуляй, Максиме! Закатрупили супостата!» — і ось він танцював поруч, інші наймити гопцювали і викаблучували, а передовиця газети величезними словами сповіщала неймовірну звістку про Темуджинову загибель. Того ж дня Максим отримав розрахунок, запряг відпочилого коника і гайнув до Чорткова.
У маєтку не зраділи.
— Пані Ярова, мама Яреми — ти його бачила, одноокий велетень, відомий також як Циклоп — відмовилася віддавати Олю. Їй так самотньо, що не схотіла відпускати малу, — пояснив Вдовиченко. — Переконувала, що дівчинці краще живеться в маєтку, а переконувати пані Ярова вміє дуже наполегливо, тож мені довелося кілька разів наголосити, що я лише посланець, а Катря дуже засмутиться, коли не побачить доньку, як було домовлено, і заявиться сюди вкрай розлюченою...
— Та сама пані Ярова, що мамка нашого гетьмана? — перепитала Ліна.
— Вона прилюдно відмовилася від сина, коли той...
— Я чула про цю історію, — відьма похитала головою. — Здуріти можна, як усе закрутилося-переплуталося!
Оля його впізнала. Спочатку поводилася пересторожено, та наступного дня, коли рушили в дорогу, вони стали добрими знайомцями: дівчинка сміялася на його гримаси, тицяла пальчиком на всі стрічні цікавинки (особливо свійських тварин, які в устах Олі всі без винятку нявчали), постійно торохтіла власною мовою і надвечір навіть запропонувала погратися улюбленою мотанкою — найвищий прояв довіри.
— Я дуже боявся тої мандрівки, але все минулося легко, — усміхнувся Максим. — Діти можуть відкрити серце тим, кого дорослі вважають виродком.
— Відьмам гарно знане таке ставлення.
Не зазнавши дорогою прикрощів, вони дочекалися Катрю на хуторі, і щастю тієї зустрічі не було меж... А наступного ранку Оля махала йому ручкою на прощання.
— І все раптом змінилося, — альбінос вкотре поглянув на дівчинку, що скоцюрбилась під картатою ковдрою. — Наче тінь тієї Олі... Безкровна, німа, боязка тінь.
За вікном першими променями займався світанок. Він і не помітив, як промайнула ніч! Максим потер втомлені очі.
— Оце тільки зараз збагнув, що Катрин характерницький атлас залишився у мене.
Горло сушило, язик здерев'янів. Ніколи стільки не розмовляв!
— Дякую, що поділився.
— Дякую, що вислухала.
Хіба не приємно знайти людину, що слухатиме без осуду? Тим паче, коли людина гожа й чарівлива!
— Северин віддав тебе на поталу лісовикові, а мені розбив серце, — підсумувала Ліна. — І, попри це, ми однаково допомагаємо цьому засранцю.
Ось для кого вона різьбила дерев'яного вовчика.
— Я не знав, що ви...
Ось чому так знітився Северин при їхній зустрічі!
— То минувщина, — махнула чаркою відьма. — Кохання юності, прикрашене порятунком маленької самовпевненої дурепи від сили, до якої вона не була готова... Може, розповім, але вишнівки знадобиться більше.
Вона сама випила майже всю пляшку і геть не п'яна, подумав з повагою Максим. Чи таки п'яна? На цьому він знався погано, рівнояк на жартах.