Його вірні вовкодави. Вони мали перегризти ці три горлянки! Отто відчув, як сльози котяться обличчям.
— Усі зрадили тебе, Отто, — сказав Щезник. — Що болить більше — кілок у сраці чи їхня зрада?
Він відчув, як повільно ковзає палею долі. Біль!
Цей біль... Мабуть, так мучилися поранені хрестоносці, що не встигли померти на полі бою і потрапили до полону вигадливих на знущання сарацинів...
— Щось тут прохолодно, браття!
Еней підняв із землі стяг, чорний стяг зі святим Юрієм, і кинув його на купу архівних документів, які ніс на собі Руслан. Щезник ударив кременем по кресалу. Вогонь швидко ковтнув папір, затріскотів на тканині, побіг по срібній нитці...
— Усе, що лишилося після вас, самозваних божих воїнів, — мовив Циклоп. — Відрубані голови, бруд і попіл. Ви ховалися за вірою, та не мали Бога в серці. Ви шукали виправдання у древніх сторінках, які тлумачили на власну користь. Ви несли біль та смерть — і з болем та смертю ви підете в забуття.
Прапор згорів, перетворився на зібгану ганчірку, з якої ледве диміло. Навколо лежав тонкий попіл знищених відомостей про лікантропів. Останні документи зникли назавжди.
У раптовому провидінні Отто згадав їхні імена.
— Ти вбив мою дружину, — сказав Щезник.
Северин Чорнововк.
— Ти вбив мою сестру, — сказав Еней.
Гнат Бойко.
— Ти знищив наш Орден, — сказав Циклоп.
Ярема Яровий.
— Можеш помолитися, — Циклоп дістав ножа. — Бо тільки Він здатний тебе пробачити.
Вітер поніс попелове клаптя геть. Шварц закричав, і прийшов до тями від нової порції самогону в горлянці. Закричав знову.
Повільно, літера за літерою, на його грудях народжувалося криваве послання: POMSTA. Велет різав глибоко та повільно, спинявся і шепотів, аби кров угавала. Скільки годин це тривало?
Виснажений болем Отто постійно непритомнів, але його вперто повертали до тями. Заливали в горлянку мерзенне питво, від якого він не хмелів.
— Готово, — оголосив нарешті Циклоп.
Отто дихав маленькими ковтками, аби не напинати посічені груди. Дивився скляним поглядом на відрубані голови хортів, і бачив серед них Ґотфріда. Вибач, брате... Я не зумів захистити тебе.
І себе.
Я хотів очистити цей світ, але сили темряви здолали мене.
— Твоя розірвана срака стане найвідомішою у світі, — гиготнув Еней. — Сидів би краще вдома, сучий сину.
Це просто чергове випробування Його.
— Коли ти подохнеш, я добряче віділлю тобі на пику, — Еней нап'яв знайомого крислатого капелюха. — А поки нанизуйся на рожен.
Із малих літ він захоплювався хрестовими походами і шкодував, що Дитячий похід проминув без нього. Він мріяв про власний... І очолив його! Він, Отто Шварц зі славетного роду мисливців на нечисть, не міг скінчити життя з насадженим на патик анусом, з вирізаним на грудях гаслом, під глузливими поглядами трьох лікантропів!
Мисливець зібрав усю мужність та гордість і проскреготів ледь чутно:
— Apage... Satana...
Відчув, як тіло ковзнуло, і кілок входить глибше до його кишок. Забув про сором, захрипів, смикнув ногами... Зрозумів, що від необачного руху сповз іще нижче.
Його екзорцизму ніхто не почув.
— Яка гарна рушниця. Мабуть, багатьох наших із неї застрелив, — сказав Циклоп, і шедевр із Ферлаху розламало навпіл.
Пробач, діду. Пробач!
— Гарна Біблія. Зачитана, — Щезник крутив у брудних руках їхню сімейну реліквію. — Хіба не диво, як учення всепрощення і любові до ближнього свого викохало стільки божевільних убивць?
Отто заплющив очі. Відсік усі зайві звуки. Спробував відчути долоню Його...
На плечі було порожньо.
Зусиллям, що знищило останні залишки його сили, він закинув голову до неба.
Чому, чому Ти покинув мене?
Далеке небо мерехтіло німими зорями.
Отто Шварц заплющив очі і безплідно чекав на відповідь, болісно конаючи впродовж довгих годин, допоки милостива смерть не звільнила його від страждань.
Розділ 5
Він почувався древнім дубом, який на позір видається могутнім, але насправді струхлявів до самої серцевини, дубом, що втратив коріння, і тепер ладен упасти від першого буревію.
Ти не можеш оживити мертвих, але можеш за них мститися. Хіба не цього вимагає твоє серце?
Моє серце мертве.
Так само ти вважав після Буди.
Тоді поруч була Катря.
Помста вимагає крові!
Помста добігає кінця.
Невже? Ось так просто ти ладен забути вбивство дружини і сотні загублених життів? Добити кількох жалюгідних лайдаків з усієї армії, що нищила Буду, - це ти звеш помстою, Северине?