Нашими цілями були очільники заколоту.
Хто виконував їхню волю, Северине? Нещасні раби, що крізь сльози мусили полювати на перевертнів заради власного порятунку?
Від божих воїнів не лишилося навіть стягу.
А всі ті, хто служить у лавах армії Січової? А всі ті, хто накивав п'ятами після наказу Кривденка? Вважаєш, ніби вони прозріли, покаялися і відхрестилися?
Мені байдуже.
Коли війна скінчиться, Таємна Варта шукатиме нагоди помститися за Юхима. Яків повісить на вас усіх собак за першої-ліпшоїоказії. Вгадай, що то будуть за собаки? Тільки на чолі стануть справжні вояки, а не йолопи штибу Отто, - загартовані війною вбивці, які не дозволять себе порізати, як ті курки.
Двічі в одну річку не ввійдеш. Нині характерники — герої і народні улюбленці.
Перед виборами гетьмана ви також були героями.
Наша помста завершиться на Рахмані.
Помста не буде завершена, поки землею ходять люди, які вбралися в чорні однострої з білими хрестами! Люди, які рубали дуби на могилах твоїх батьків. Люди, які вбили Захара і Соломію. Їхня кров досі на руках тих убивць... Кожного хорта треба знищити - усіх до останнього! Тоді помста завершиться направду.
Колишніх хортів сотні.
І вони радо прикінчать за першої нагоди тебе... Або твою доньку.
Стулися! Що тобі до моєї помсти?
Відповідай!
Мовчанка.
Розлючений Северин вирішив сховати смарагд до кишені, але каменя в руці не було. Він оглянув долоні, понишпорив саквами, аж згадав: він же позбувся його. Згодував Симеонові кілька днів тому... Чи кількадесят?
— Братику, з тобою все гаразд?
Яровий вивчав його єдиним оком.
— Може, спинимося? Ти ледь на кульбаці тримаєшся.
— Я б... перепочив...
Ярема оглядав підкови коней, Гнат начищав револьвери — другу пару близнючок, як він їх назвав, — Савка грався з мотанкою. Скільки часу вони в дорозі?
Мабуть, від самого світання. Отто помер перед світанком, це напевно. Але коли то сталося, сьогодні? Вчора? Ще раніше? Минуле ховалося у тінях.
Чорнововк пішов до джерельця, з якого напувалися коні. Наповнив флягу, омив руки, освіжив обличчя. У голові не проясніло.
Що сталося після знищення хортів? Чи ватага одразу рушила до Буди? Чи трапилося щось інше? Він напружено шукав якорів — спогадів, які могли стати дороговказами, аби відтворити перебіг подій, — та лише випадкові деталі згадувались яскравими спалахами.
Мертвий Шаркань під саваном голодних мух. Очниці рояться білими личинками. Він так і не поховав його.
Розстріляна хата. Порожня, спаплюжена, оточена привидами хортів. Варто було її спалити.
Катря...
На її ім'я озвалася порожнеча — ніби відлуння камінця, кинутого до сухого колодязя. Северин уп'явся нігтями в долоні. Чи можливо змиритися з такою втратою? Чи можливо пробачити собі смерть дружини?
Катрина загибель була на його совісті. Він дозволив їм розділитися, зневажив небезпекою, не прислухався до тривоги на серці — і шерега помилок привезла до неможливого.
До її смерті.
— Братику, чуєш мене?
Характерник стрепенувся.
Споночіло. Як це сталося? Куди подівся струмок? Коли день перестрибнув до сутінків?
Савка протягнув долоні до вогнища, Ярема смажить нанизані на патички гриби, Гнат бринькає на варгані.
Гриби... Чи давно почалася осінь?
— Який сьогодні день?
Еней припиняє грати. Дивиться на нього. Переводить погляд на полум'я.
— Поганий день, — він ховає варгана до чохла. — Без Іскри всі дні погані.
Ох, Катре...
Її тіло намагалися спалити, але не довели справу до кінця. Обгорілі рештки розчленували і закопали в лісі, щоби ніхто не знайшов. Справа непроста, але він радо допоможе знайти могилу, якщо сторони дійдуть взаємозгоди, розпатякував молодик, що назвався командором Русланом. У своїй нахабній самовпевненості він хотів коштом убитої купити собі життя.
Хвилину по тому Северинів ніж розпоров йому живота. Характерник незмигно дивився в очі, повні жаху, байдуже слухав хрипи, голіруч висмикував паруючі нутрощі назовні. Теплі кишки вислизали з долонь. Смерділо свіжим лайном.
Доки Руслан здихав болючою принизливою смертю, решта хортів, які чекали кінця перемовин біля незавершеного табору, впали з простреленими ногами. Озброєний револьвером Гнат підходив до кожного і частував замашним копняком по зубах.
— Наволоч. Виродки. Кривої хвойди викидні...
Якийсь вояка зопалу зумів підвестися, пройшов кілька кроків, оступився. Бойко загарчав, підхопив покинуту лопату — важку, дерев'яну, із залізним окуттям — і заходився лупити втікача по хребту, бив люто та завзято, допоки невдаха не міг поворушити ногами.